“Коли тато повернеться, я його більше нікому не віддам!”, – донька полоненого прикордонника з Глухова

“Я Лєрочка Чертенко”, – дзвінко представляється усміхнена дівчинка, пригортаючи до себе пухнасту іграшку. В березні їй виповнилось чотири рочки, але свій день народження вона вперше зустріла без любого татка і його обіймів.

Вже 8 місяців минуло з тих пір, як дитина не бачила батька, але протягом усього часу не було і дня, щоб вона не згадувала про ньго.

Напередодні доленосних подій 30-річний Олександр Чертенко – інспектор кінологічного відділення на міжнародному пункті пропуску “Бачівськ”, відправився на роботу. Разом із службовим собакою Спайком породи джек-рассел-тер’єр вони оглядали транспорт, який перетинав кордон.

В цей час Марина з донькою були вдома. Згадуючи ніч на 24 лютого, жінка говорить, що їй було журливо, довго не могла заснути, але зморена втомою лягла. Прокинулася вона від звуків, схожих на вибухи. Пішла на балкон, аби впевнитися в тому, чи не почулося їй, потім спустилася в під`їзд і там зустріла сусіда, який ошелешив “ексклюзивом”, начебто росіяни прорвали кордон на В.Писарівці і Бачівську. Марина скептично сприйняла інформацію про Бачівськ, але після цього намагалася додзвонитися до Олександра та телефон чоловіка було вимкнено.

“Ми зібралися родиною, були у його батьків. Згодом з українського номеру він подзвонив кілька разів і повідомив, що знаходиться в полоні на КПП “Троєботне” разом з товаришами по службі, поранених серед них немає. Набрав батькові, назвав, хто з ним поряд і просив сповістити рідних цих прикордонників про обставини. Два дні поспіль, 28 лютого, зателефонував на вайбер батькам і мені – спитав за Лєру. Натомість, я запитала, чи не відпускають їх, бо саме в цей день звільняли цивільних, яких взяли на Бачівську, на що він засмучено дав зрозуміти, що ні. Заспокоював, говорив, що буде дзвонити, але не часто. “

Третього березня Олександр Чертенко зв`язався з матір`ю і більше з того дня його голос ніхто не чув в родині.

Ще одна звістка від нього надійшла до Марини наприкінці серпня. Це був лист, датований другим червнем. Де зараз перебуває її чоловік Сашко, в якому він стані (фізичному та моральному), та які перспективи його повернення з полону — вона не знає

“Лист написаний його рукою, надійшов від Українського центру розбудови миру. Характерно, що у всіх дружин полонених співпадає ідентичний рядок (-далі дослівно): “не болею, кормят хорошо, ходим на прогулку, читаем книги, отношение хорошее.”

Жінка зазначає, що з моменту гірких обставин вона разом з іншими рідними та дружинами військовополонених не сиділи, склавши руки. Весь цей час вони зверталися до СБУ, Офісу Президента, Мінреінтеграції, координаторки ООН в Україні. Писали колективні звернення у різні інстанції, стукалися у всі двері з надією отримання чіткої відповіді, але поки що їм надсилають лаконічне “чекайте”.

Марина, розповідає, як проходить їх з донькою будення: “Дуже важко без чоловіка. Боляче спостерігати за дитиною, бо в них з Сашою був особливий нерозривний зв`язок – це татова донька. І справа не тільки в тому, що вона зовні його копія. Вона чекає його кожну мить…”.

Лєра захоплено вигукує: “Ура, татко прийшов!, – хутко підбігаючи до вхідних дверей щоразу, коли до них дзвонять, – мама, скоріше відкривай!”. Тільки на хвилину уявіть, як засмучується дитина, коли її очікування виявляються марними. Марина запевняє, що так відбувається кожного разу. Та Лєрочка не сумнівається, що є спосіб, який чудовим чином відразу поверне їй тата. Дівчинка вимогливо звертається до мами з проханням приготувати смачної їжі, бо вірить, що це допоможе наблизити час зустрічі з батьком, каже: “Мама, готуй піцу і ось побачиш!”.  

Марина розповіла доньці правду, що батько нині в полоні і коли повернеться невідомо…вона ще досить маленька, щоб в повній мірі відчувати і розуміти туги дорослого життя, та в той же час не по-дитячому кмітлива і розсудлива, бо незламна сила енергії не рідко творить дива.

“Лєра безпереч питає: мама, ти папу любиш, я відповідаю так. Вона підхоплює: І я люблю, додаючи – Коли тато повернеться, я його більше нікому не віддам!”

P.S.: Щоб прискорити пошук та звільнення своїх рідних, днями у центрі Сум дружини і рідні військовополонених прикордонників з Глухова приєдналися до акції, аби нагадати державі, суспільству, міжнародним гуманітарним інституціям про долю близьких. Як і раніше, вони не спиняються у боротьбі за любих чоловіків, синів, батьків, які з першого дня повномасштабного вторгнення знаходяться у полоні.

Історії полонених прикордонників Глухова: Андрій Новиков, Сергій Чаус, Володимир Лютенко