Дружина полоненого глухівського прикордонника з першого дня великої війни намагається з’ясувати його долю

Наталія — цивільна дружина військовополоненого прикордонника Андрія Новикова, який напередодні повномасштабного вторгнення заступив на зміну. За мирних часів родина будувала плани, мріяли влітку відвідати друзів у Харкові. Однак ранок 24 лютого зруйнував усі задумки та змінив усі наступні місяці.

Тей світанок для Наталії видався, як і для більшості наших співвітчизників тривожним. Жінка, всупереч пригнічуючим обставинам та інстиктивному страху переймалася не стільки своїм становищем, скільки долею чоловіка. Андрій мав повертатися додому після доби, та скільки не виглядала Наталія, він так і не з`явився в рідних пенатах. Вже згодом стане відомо, що 26 прикордонників, серед яких і її чоловік, на “Бачівську” взято в полон ворожими силами.

“Зв`язку з ним не було, коли все почалося. Я телефонувала, але безрезультатно…”, – згадує жінка.

Пізніше Наталії подзвонили з номера Андрія та повідомили, що її чоловік в полоні у росіян, “і більше нічого не запитуйте”.

Сидіти, склавши руки жінка не могла, по краплі збирала інформацію. Потім дізналася про існування спільноти полонених на КПП глухівчан, додалася в групу, так і познайомилася з родичами й дружинами інших прикордонників. Для них кожен день – це болісне та гірке очікування хоча б якоїсь звістки про полоненого чоловіка, брата, сина. А коли всі вони побачили, в якому стані після полону повернулися оборонці “Азовсталі”, то серце защимило ще більше, бо їх чоловіки знаходяться в російських катівнях понад 200 днів. На якусь мить їх охоплює відчай і здається, що про 11 прикордонників зі славетного Глухова, які першими опинилися на шляху колони ворожої техніки, забули узагалі.

Доля цих воїнів залишається фактично невідомою й по цей день. Весь цей час Наталія звертається до всіх можливих відомств, намагаючись отримати бодай якусь інформацію.

Об`єднавшись з дружинами інших військовополонених глухівчан вона почала колективно та самостійно «вибивати» волю коханого. Писала листи в Міжнародний комітет Червоного Хреста, Службу безпеки України, Генеральному прокурору України, Офіс Президента, Міністерство закордонних справ, Міністерство з питань реінтеграції населення, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Держприкордонслужбу України. Дійшла до ООН та ОБСЄ. Та попри очікування жодної конкретики не отримала.

«Відповіді позбавлені ясності у формулюваннях, весь зміст зворотніх листівок зводиться до шаблонних «чекайте, не втрачайте надію. Ми робимо усе можливе», – ділиться жінка.

У Наталії жевріє надія, що все ж таки її чоловік повернеться при першій нагоді на обмін, адже він, як і його полонені товарищи, гідний опинитися на свободі:

“Я розумію, що до полонених з “Азовсталі” підвищена увага. Але наші чоловіки першими зустріли російські танки. Раніше були обміни. 15 прикордонників вдалося виміняти. Та починаючи з травня жодний з 11-ти в список не потрапив. Плекаю надію, що Андрій повернеться. Я чекаю його, як і раніше.”

До речі, два місяці прикордонників, взятих у полон росіянами не було в реєстрі військовополонених. Тільки після особистого звернення Оксани Чаус (дружини Сергія Чауса, їх історія буде опублікована наступного тижня) до Ірини Верещук, яка на той час займалася обмінами, вдалося вивести в юридичну площину їх статус. До цього інформація по ним була відсутня.

Ми цікавимося у співрозмовниці, а яким був її чоловік за мирних часів, чим захоплювався, чи був завзятим рибалкою, або мисливцем. Наталія відповідає, що Андрій – надзвичайно турботлива, добра, великодушна людина. Більше за всього обожнював возитися зі своєю вівчаркою Малінуа

“Це службова собачка, він викохав її з малку. Піклувався про неї, як про дитинку. Навіть взимку, в пекучий мороз, після зміни йшов вигулювати її, бо це сприяло соціалізації та повноцінному розвитку собаки.”

Того дня Малінуа разом зі своїм хазяїном була на зміні. Наразі, доля вівчарки залишається невідомою. З різних джерел вигулькувала інформація, начебто про розстріл службових псів на кордоні. Та як насправді відбувалися події, поки що дізнатися не представляється можливим.

Повертаючись до хронології подій останніх днів ДО та ПІСЛЯ вторгнення, Наталія говорить, що не на мить не переставала аналізувати ситуацію. Розповідає, що за кілька днів до драматичних обставин і в неї, і в Андрія було передчуття чогось неминучого, що матиме фатальні наслідки. Жінка каже, що ці суперечливі почуття важко пояснити, та здавалося, нібито через деякий час всі матеріальні цінності більше не матимуть вагомого значення, головним стане те, що лине від серця…

Нині у дружини досі немає жодної інформації про місцезнаходження Андрія Новикова чи його стан здоров’я. За 7 місяців виснажливого очікування їй жодного разу не довелося поспілкуватися з коханим. Вона не знає коли отримає хоч якусь інформацію про нього. Однак, як і раніше, вона впевнена: її чоловік живий і повернеться до неї. Проте коли та за яких умов — невідомо.

Глухів.INFO запускає цикл історій прикордонників, які досі знаходяться в російському полоні. Ми вважаємо цю тему суспільно-важливою, адже в застінках ворожих тюрем знаходяться наші земляки. Сім`ї наших героїв збилися з ніг, звертаючись до різних інстанцій з приводу їх визволення, та поки що всі зусилля виявилися марними.