Заправляє ліжко і отримав звання “лейтенанта”: про самопочуття знаного у Глухові хурурга Артура Тонояна (Відео)

Суспільство 11:11, 24.11.2022
 Поділитися

Поділитися в

З моменту отримання важкого поранення Артуром Тонояном під час стримання ворожого наступу на Херсонщині минуло півтора місяці. У знаного хірурга багато товаришів, приятелів, які щиро переймаються його долею. Немало і пересічних громадян та вдячних пацієнтів, що простягли йому руку допомоги у важкий період життя. Сумна новина про госпіталізацію Тонояна з лінію фронту до Одесської лікарні викликала стурбованість і занепокояння не тільки у жителів Глухова, але й інших наших земляків, що знаходяться за сотні, а то й тисячі кілометрів від малої Батьківщини.
Артура Азатовича цей час не залишали сам на сам з бідою, його систематично відвідували у лікарні знайомі і друзі. Серед них Євгеній Носов, який піклується про лікаря і час від часу інформує про його самопочуття. У своєму останньому він дописі він розповів, що після ряда оперативних втручань стан здоров`я А.Тонояна наразі стабілізувався – він сам встає і заправляє кровать, йдеться про встановлення протезу. Також, за час перебування в лікарні, хірургу надали військове звання “лейтенант”:
“После ряда операций, его состояние стабилизировалось, стал заметно бодрее, сам встает, заправляет постель, в целом-поправляется. Речь уже идет об установке протеза голени. Ещё ему присвоили воинское звание «лейтенант».
За это время, что я проведываю Артура, познакомился со многими ребятами, которые изувеченные войной прибывают с южного направления.”, – поділився Є.Носов
Також чоловік розповів про інших поранених військовослужбовців, що перебувають на лікуванні в одній палаті з Артуром Азатовичем:
“Больница переполнена раненными, к сожалению, состав постоянно обновляется. У каждого своя фронтовая история.
Андрей. Молодой парень, 21 год, киевлянин, только получил «бакалавра» в транспортном институте. Добровольцем в августе призвался, хотел стать десантником. После учебки, получил звание солдат-стрелок.
Их машина, подорвалась на мине. Он сам выполз из горящего салона, в сознании. Видел как хлыщет кровь, как его ноги стягивают резиновыми жгутами, что левой ноги уже нет. Надеялся что правую спасут, но не удалось, слишком большие повреждения. Обожженное лицо и осколки в руках, то говорит мелочи, главное жив остался. У каждого своя история, трагедия.
Тем не менее, жизнь в палате идет своим чередом: парни общаются друг с другом, наводят порядок на своих местах, готовятся к вечерним капельницам и ужину.
Удивительно, но находясь в таком тяжелейшем состоянии они шутят, иронизируют над собой и строят планы на дальнейшую жизнь с учетом сложившихся реалий.”, – говорить приятель А.Тонояна.
Окремо Євгеній Носов відзначив згуртованість і небайдужість наших земляків, які допомогають не тільки знаному лікарю, а ще й іншим хлопцям по палаті:
“Мне постоянно звонят и спрашивают о состоянии Артура, а в палате теперь всегда посетители. Вот и в этот раз в коридоре столкнулся с земляками, которые живут уже давно в Одессе и пришли проведать нашего доктора, о котором узнали из статей. Літвінчук Людмила, даже находясь за границей, организовала доставку теплых флисовых вещей для всей палаты и сладостей. Спасибо всем неравнодушным. Самое главное- парни видят заботу и не чувствуют себя брошенными, что их помнят, чтят и понимают, что они для всех нас сделали.
Все буде Україна!”, – підсумував він.
comments powered by HyperComments
Нагору