Відома українська письменниця розповіла про життя у Шалигинській громаді

Війна 07:38, 9.12.2022
 Поділитися

Поділитися в

Тамара Горіха Зерня – українська письменниця, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Авторка роману «Доця» (2019), відзначеного як книга року BBC. Тамара Дуда відома своєю волонтерською діяльністю. Письменниця розповіла про те, як нині живе Шалигинська громада:
А це голова Шалигінської громади Матвієнко Юрій Вікторович.
У громаді ні на один день не зняли жовто-блакитні прапори.
По його дому було сім прильотів, вивіз родину у безпечніше місце. Господарство довелося ліквідувати, свиней вирізати.
Бюджет громади на даний момент складається з орендної плати від прикордонного загону. Аграрії урожай зібрати не змогли, соняшник, кукурудза і зерно лишилися на полях, земельний податок платити нема з чого.
Силами Юри люди забезпечені їжею, регулярно завозили у села продуктові набори. Звіт надається за кожен ящик, тут з цим строго.
Не допускають використання гуманітарки як важелю впливу, тому дам – тому не дам. У нашому селі отримали всі за припискою, тобто за місцем реєстрації.
Де були спроби маніпулювати допомогою, голова з цим бореться аж до звільнення винних.
Ремонтні роботи після обстрілів ведуться повільно, поки що смислу нема. Росіяни чекають закінчення ремонту і б’ють у ті самі місця. Тому комунальники громади закривають плитами та піском те, що можна якось захистити.
Селяни активно допомагали у будівництві укріплень. У нас ліси і яри, у багатьох місцях техніка просто не доходить, тому копали руками.
Мости через ріку підірвані, до кількох населених пунктів доступ тільки болотними і лісовими стежками. По можливості розширюють і підсипають, щоб можна було хоч якось доїхати у ці села.
Люди у масі своїй лишилися. “Куди їм їхати? Ці бабусі часто своїм дітям не потрібні, ось і доживають тут. Силою ми їх забрати не можемо”.
Школи у селах закрили, лишили тільки у Шалигіно. Там зараз обладнують пункт обігріву з ліжками. У віддалені села за рахунок громади закупили дрова приблизно на 120 сімей, зараз розвозять.
Потреби:
100-кілометрова зона відчуження з російського боку, це головне.
Також потрібні буржуйки (для військових і контори), будматеріали, плівка на вікна, допомога школі та фельдшерському пункту.

Загалом – все що можна, щоб утримати життя у прикордонні (це вже я від себе пишу, не зі слів голови). Ситуація тут дуже тяжка, весь час на межі, бути чи не бути.

comments powered by HyperComments
Нагору