Рятуючи життя на лінії оборони: Досвідчений хірург з Глухова Артур Тоноян змінив білий халат на військову форму

Суспільство 11:21, 25.09.2022
 Поділитися

Поділитися в

Військовим медикам на передовій часто доводиться зашивати рани, зупиняти кров і надавати іншу допомогу під обстрілами чи на великій швидкості в автомобілі. Там, де “гаряче” часто немає світла, води та зв’язку, але є багато поранених та хворих, які потребують екстреної медичної допомоги.

Артур Тоноян – знаний у Глухові хірург. Присвятивши більше десяти років життя медичній справі, Артур Азатович нині перебуває серед бійців, в самісінькому епіцентрі історичних подій. Він пішов служити Україні своїм талантом від Бога в кінці весни цього року. По-іншому не зміг. Він знає, як потрібні на війні лікарські вміння, тому вирішив не залишатися осторонь. Там, на фронті він зріднився з бійцями. Для нього воїни – не просто пацієнти: вони його товариші, з якими не раз ділив і труднощі військового життя, і радощі справжньої дружби.

Артур Азатович говорить, що на передовій немає можливості поміркувати та порадитися з колегами, діяти треба тут і зараз. Часу обмаль і треба вкластися. Поспілкуватися досхочу з А.Тонояном не вийшло через щільний графік лікаря та враховуючи обставини, адже зараз він – на лінії оборони!

Лікувати на передовій – це екстремальний досвід, адже знаходитесь в небезпечній зоні. Розкажіть, як це буде військовим лікарем?

Евакуація бійців практично з лінії фронту — це відповідальність номер один для медика. Пораненого необхідно миттєво стабілізувати, зберегти йому життя, поки він потрапить на операційний стіл. Щоб лікувати, потрібна евакуація, а це як правило відбувається в екстремальних умовах (поле бою, в БТЛБ їдемо на броні, бо по-іншому не виживеш), під обстрілами. Коротко весь процес неможливо передати словами. Швидкість, ефективність, холоднокровність. Розумієш, що рятуєш життя, не думаючи більше ні про що. Небезпечна зона – це там, де ми зараз знаходимося. Ми тут  і живемо, і лікуємо. Ось таке зараз наше буття, до якого треба пристосуватися. Можна книгу написати, як тут на передовій, в новинах не передадуть цього. Тут немає режиму, графіків, тут все по-іншому, потрібно ламати себе, щоб існувати, і в тойже час, бути корисним. Переді мною начмед “трьохсотий”, на евакуації зараз в важкому стані в госпіталі. Начмед іншого бату теж “трьохсотий”. Військовий лікар – це не шоу і не гроші, багато кидають це. Військовий лікар – це відповідальність, умови життя, в яких доводиться існувати, сталеві нерви, і звісно, професіоналізм. Ти повинен знати і вміти все – не важливо, що ти саме хірург – ти тут і всі 24/7.

Скільки поранених доводиться рятувати щодня?

По-різному, залежно від бойової обстановки. Намагаємось вести статистику, але всі сили на рятування – це як особлива своя система, яку намагаєшся ще вдосконалювати. Ми, лікарі, за надання швидкої, максимально професійної допомоги – це наше життя!

24 лютого – як почався цей день для вас?

Жахливо. Я не робив в лікарні і, на жаль, не надав допомогу…я досі ненавиджу себе за це, і за все втрачене в ті часи. Можливо, зараз – це доля, бо я тут з воїнами, щоб і як не трапилось. Хоч я не вірю в долю, бо ми самі її створюємо, я там, де маю бути. І тут я намагаюсь бути кращим. Врешті решт, що нас не вбиває, робить сильнішими.

Що допомагає вам знаходити сили кожен день?

Віра та надія в майбутнє. Ще треба стільки зробити, стільки виправити помилок, стільком допомогти. Мій син, моя колишня родина. Очі поранених та побратимів – тут все по-іншому, це складно передати. Вижевемо – зробемо інтерв`ю про те, що переживають бійці на передовій. Ви будете вражені.

Чи відчуваєте ви підтримку та допомогу від наших земляків?

Я відчуваю, що я їм винен, і це правда. Я звик давати, а не брати. Підтримка є, і я дякую всім!

Дійсно, наші читачі із задоволенням та нетерпінням будуть чекати змістовних і цікавих розповідей з передової від лікаря, чиє ім`я багатьом знайоме у нашому славетному місті, бо саме Тоноян запам`ятався як безкорисна людина, яка гідно та самовіддано ставиться до своєї справи. Серед вдячних пацієнтів Дмитро, який близько чотирьох років тому потрапив до лікарні. Він розповідає, що його підкупив високий професіоналізм та людяний підхід Артура Азатовича. Тоді йому спала на думку ідея потоваришувати з лікарем. І так вже зійшлися зірки, що вони швидко знайшли спільну мову і з тих пір іх дружба тільки міцнішає.

Дмитро відгукується про Артура Азатовича, як про людину з надзвичайно високим рівнем емпатії – він готовий заради інших на жертовні вчинки, бо людина з широкою душею і добрим серцем. А ще він знає лікаря, як турботливого та уважного батька. Стосовно привіду, який підштовхнув А.Тонояна до рішучого кроку вступити до лав ЗСУ Дмитро говорить, що  він ні з ким не радився, рішення прийняв одноосібно, по-чоловічому взявши всю відповідальність на себе.

 

 

 

comments powered by HyperComments
Нагору