Глухівчанка зібрала найбільшу колекцію дзвоників в Україні

Інтерв'ю | 15:51, 6.12.2020
 Поділитися

Поділитися в

Глухівчанка Ірина Колтакова колекціонує дзвіночки. Відтоді, як з’явився перший екземпляр, минуло вже двадцять три роки. Її колекцію, як найбільшу в Україні, у 2014 році було внесено до Книги рекордів України. Ця колекція унікальна не тільки за кількістю, а й тим, що кожен дзвіночок в ній має свою історію.

Ірино Семенівно, скільки сьогодні дзвоників у вашій колекції. Звідки вони?

На сьогодні 2260 дзвоників із 73 країн світу. Колекція час від часу поповнюється і, якраз, до круглої цифри довів придбаний два дні тому дзвіночок у вигляді Діда Мороза, адже свята наближаються.

Ваша колекція – дуже велика. Чи розділяєте ви дзвоники на якісь підгрупи?

Так, у колекції є дві частини: декоративні та історичні ужиткові дзвоники.
Серед декоративних – вироби з металу, фарфору, фаянсу, порцеляни, кришталю та ін. Коли я бачила, що серед них вже з’являються теми, то їх поділила на підгрупи. Наприклад, є храми, будиночки, чоловічки, тварини, міста, орнамент, квіти, новорічні експонати та ін.
Історичні ужиткові – це дзвіночки, якими користувались у побуті у минулі віки. Це викличні, якими викликали прислугу, сигнальні- використовувались на залізничних станціях, на пожежних вежах, шкільні, рибальські, двірні, ботала для домашньої худоби та ін. Особливе місце у цій частині колекції займають піддужні дзвіночкуи, які використовувались з кінця XVIII до першої чверті XX століття: вішались на дугу поштових екіпажів, як сигнальний пристрій. За даними дослідників таких дзвіночків з тих часів збереглось до сьогодні, лише близько двох відсотків. Цікаві вони тим, що багато із них, завдяки написам, зберігають інформацію про дату і місце виготовлення, імена майстрів. Вважається, що дати на дзвіночках вперше з’явились у 1802 році, тож я можу сказати, що найстаріший екземпляр у колекції , це дзвоник майстра Смірнова з Валдаю, на якому викарбувана дата «1802 рік». Раніше датованих не знайдено. Я, свого часу, була і на батьківщині піддужного дзвоника – у місті Валдай, куди мене, як колекціонера, запрошували на наукову конференцію.

Крім самих експонатів ви ще збираєте і інформацію про них?

Звичайно. В мене ведеться каталог, де реєструю дзвіночки. Там всі дані: короткий опис зовнішнього вигляду, розмір, дата, коли з’явився, які написи має, хто майстер, або фірма, звідки приїхав, хто подарував і таке інше. Іноді до каталогу вношу доповнення, адже навіть через роки доводилося дізнатись нові дані про свої дзвіночки. В мене є каталоги провідних колекціонерів, завдяки яким я часто ідентифікувала невідомі старовинні експонати, які з’являлись у мене вдома. Дуже багато прийшлось перечитати, вивчити, щоб дізнатись хоча б щось про той чи інший дзвоник. Я вважаю, що просто так колекціонувати, не маючи ніякої інформації про експонати – незавершена справа. А коли береш до рук дзвоника, демонструєш і володієш даними про нього – це набагато цікавіше. От тоді це вже справжня колекція, а не банальне збирання предметів.

Коли і з чого почалось ваше захоплення. Чому саме дзвоники?

Все почалось зовсім випадково. У 1997 році ми сім’єю відпочивали у Болгарії. Я дуже люблю керамічні вироби, де б не була – щось купувала на згадку. Зазвичай це вазочки, чашечки, статуетки. Я тут також придбала вазочку з болгарським розписом і в очі кинувся кумедний керамічний чоловічок, який виявився дзвіночком. Ось це був перший крок до мого майбутнього великого захоплення. Два роки цей дзвіночок був в єдиному екземплярі. А коли поїхала до батьків у Латвію – то купила там наступний керамічний дзвоник: з назвою міста Rezekne , де пройшло моє дитинство. Це був номер 2 у моїй колекції. З того часу вже не могла зупинитись.

dzvin_2.jpg

Як здебільшого поповнюється колекція?

Перш за все, де б я не була, завжди прагну придбати дзвіночок на пам’ять. Дізнавшись, що я зацікавилась колекціонуванням, рідні, друзі, знайомі теж намагаються зробити приємне: хтось їде кудись у подорож – везе мені дзвоника. На свята, на день народження також хочуть здивувати новими експонатами. У нас спортивна сім’я, в якій всі, як і я , спортсмени. Чоловік очолює волейбольний клуб ім.. К Реви, старший син Фелікс – майстер спорту України, заслужений тренер України з пауерліфтингу, молодший син Микола – майстер спорту України міжнародного класу з пуерліфтингу, відомий спортивний журналіст і вони багато подорожують не тільки по Україні, але і по світу, тож, звичайно, що завжди привозять щось нове. Є в колекції чимало дзвіночків, які подарували інші видатні спортсмени. Це біатлоністи: призер чемпіонатів світу Сергій Сєднєв та олімпійська чемпіонка Віта Семеренко. Також багаторазова преможниця Всесвітніх ігор і чемпіонатів світу з пауерліфтингу Лариса Соловйова, учасник Олімпійських ігор важкоатлет Андрій Демчук, головний тренер паралімпійської збірної України з боротьби Михайло Романкевич, тренер з пауерліфтингу Вадим Полюхович , гравець збірної України з футболу Тарас Степаненко, диктор ФК «Динамо» Київ Олена Гуц та інші. Та вже і незнайомі люди добре знають про мою колекцію і дарують дзвіночки.. Наприклад, керівник фундації українців у Нідерландах Віра Зваан, коли приїздила до Глухова з гуманітарною допомогою, також передала мені дзвоника, хоча особисто ми не знайомі. Є подарунки і від сумчан – чудової поетеси Надії Позняк, відомого тренера і судді зі спортивного орієнтування Валентини Колтакової, директора музею «Дзвони пам’яті» Анатолія Близнюка, методиста обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Любові Шерстюк. А зовсім недавно мою виставку у Національному заповіднику «Глухів» відвідали члени Сумського клубу мандрівників, який очолює Григорій Назаренко і вручили мені чудовий дзвіночок у вигляді парасольки. В цій групі була і Лариса Верстюк із донькою і через деякий час я отримала дзвіночок із екзотичної країни Бангладеш, який привіз чоловік Лариси. Звичайно, в одному інтерв’ю не можу назвати кожного, хто зробив внесок у мою колекцію, але я їм всім сердечно вдячна. Старовинні ж дзвіночки дуже часто з’являються випадково. Люди знаходили старі дзвіночки у себе на горищах, в сараях і їм вони не потрібні, а знаючи про моє захоплення, віддавали до колекції. Перший піддужний дзвіночок передали через мого сина і я не знала, що з ним робити, бо був в пилюці і павутинні і ніяк не вписувався до моїх дзвіночків із тонкої порцеляни, кришталю, кераміки і блискучого металу сучасних дзвіночків. Але згодом я захопилась історичними дзвіночками, дізналась багато цікавого про їхню історію , адже, коли черговий посланець із минулих століть опиняється у мене в руках, то відкривається цілий світ.

Ірино Семенівно, ви маєте не лише цінні експонати, а й цікаву історичну інформацію про них. Чи не ділились ви цими даними з науковцями?

Мої роботи друкувались вже не в одному науковому журналі. Там я доповідала про те, що вдалось назбирати по старовинних експонатах, якісь цікаві факти. Також я неодноразово була учасником науково-практичних конференцій.

Чи є у вашій колекції якісь дорогі експонати?

Оцінити вартість їх важко. Звичайно, що найціннішими є старовинні піддужні екземпляри. Але є недорогі, можливо, по грошам, але дуже цінні по суті: подаровані певною людиною, привезені з незвичного місця, пов’язані з важливою подією… От, наприклад, є малесенький порцеляновий дзвоник – десь 4 на 4 см у вигляді кота-кухара, що тримає рибу в лапках. Я його побачила, коли була на виставці однієї майстрині по фарфору у Москві. Чому він мене так зацікавив? Бо я народилась у рік Кота і Риба за гороскопом. Розповіла майстрині, наскільки важливий для мене цей експонат і вона погодилась продати його, хоча і був занесений до каталогу виставки . Коштував, щоправда, всю мою пенсію.

Всю колекцію зберігаєте у квартирі. Де поміщається вся зібрана краса?

Для дзвоників замовляли спеціальні шафи, полиці, рамки, які прикрашають стіни. У нас тут, як у музеї. Розміщаю дзвоники не аби як, а по темам.

А ви знаєте ще колекціонерів з Сумщини, які збирають саме дзвоники? Чи ви одна така?

Так, це Сергій Іванович Сукач, з яким я добре знайома, консультуюсь із ним і він відвідував мої виставки. Кампанофілів, тобто, людей, які колекціонують дзвоники, не так багато, але є майстри, які виготовляють дзвіночки, і в Україні , і за її межами. Я знайома з майстрами, які виготовляють дзвіночки і , навіть ексклюзивні, саме для моєї колекції. Наприклад, Лариса Тихонова з Полтавщини, відвідувала її майстерню, спостерігала за процесом виробництва. Це і Світлана Виноградська, Вікторія Соломахіна з Харкова, майстри з Івано-Франківшини Валентина Джуранюк, Уляна Якібчук-Тим’як, Максим Стріпко та багато інших. Бувала я і в майстернях латвійських майстрів. Є цікавий майстер з Волині – Микола Шавула, який робить чудові вироби із димленої кераміки. Він робив ексклюзивні вироби, присвячені виставці дзвіночків і філіжанок «Кличе дзвіночок ласкаво на філіжанку кави…», яка була в мене спільною із київською журналісткою Людмилою Чечель, яка колекціонує кавові філіжанки , а також для фестивалю дзвонового мистецтва «Благовіст Волині»», де я брала участь, виступаючи і на конференціях, і як дзвонар.

Тобто, ви вмієте і бити у церковні дзвони?

Так. Все починалось з того, що колекціонування маленьких дзвіночків привело мене до вивчення великих церковних дзвонів і я зайнялась вивченням дзвіниць Глухова та району. Побувала у всіх 33 церквах, зробила опис-дослідження по їх дзвонам.
Самому мистецтву церковного дзвону вчила мене очільниця науково-методичного центру дзвонового мистецтва Волині Галина Степанівна Марчук. Вона організовувала фестивалі дзвонарів у Луцьку на території замка Любарта, учасником яких в подальшому була і я.

Декілька років назад ви своєю колекцією поставили національний рекорд. Розкажіть про це.

Так, це було у травні 2014 року. Подала заявку за ініціативи сина Миколи. На той момент моя колекція нараховувала 1603 дзвіночки, у іншого претендента їх було 915. Експерти вивчили колекцію, опис до неї. Для офіційної процедури фіксації рекорду представники Національного реєстру рекордів України з представником проєкту Ланою Вєтровою прибули до мене додому. Рекорд зафіксували 19 травня 2014 року у номінації « Найбільша колекція дзвіночків». Моє ім’я пізніше внесли у книгу рекордів – під номером 140108. До речі, до сьогодні рекорд належить мені і, звичайно ж, кількість дзвіночків у колекції збільшилась. Свого часу про рекорд була інформація і в спеціалізованому виданні США «The Bell Tower».

dzvin_3.jpg

Зазвичай, люди, які мають якусь цікаву колекцію, виставляють її на показ. Чи проводите ви виставки?

Так, я дотримуюсь думки, що не кожному до снаги зібрати таку цікаву колекцію і буде несправедливо, що побачити її зможе обмежена кількість людей, які бувають у мене в гостях, тому завжди відгукуюсь , коли мене кудись запрошують. Демонструвала колекцію і в Києві у Національному музеї Тараса Шевченка, і на Волині, і в Ніжині, на Донбасі – у Горлівці та Краматорську. Свого часу експонувалась тричі у Москві. Також виставлялась в обласному центрі в художньому музеї ім.. Ніканора Онацького. Зазвичай, для відвідувачів готую якісь цікаві історії про дзвоники, щоб запам’ятались людям.
Постійно виставки проходять у Національному заповіднику «Глухів». Там є дві постійні вітрини. Одна – присвячена Україні, друга – країнам світу, звідки прибули дзвоники, окремі вітрини із історичними ужитковими дзвіночками, частина експонатів знаходиться у тематичних рамах. Постійно експонується приблизно четверта частина колекції, а щоб глядачі побачили більше, то є змінна вітрина, де постійно оновлюю експонати. Там відвідувачі можуть побачити невеликі тематичні виставки . Їх було вже 12. От зараз, наприклад, виставлена група дзвіночків «Дзвінка кухня».

Знаю, що ви не тільки колекціонер, а ще й письменниця. Чи описували дзвоники у своїх творах?

Так, я видала свою збірку віршів «Світанкову мелодію чую…», а окремі твори є, майже, у 50 виданнях. Збірки видавались в Україні, Росії, і, навіть, в Латвії. Сюжети творів – різні. Звичайно, що присвячую вірші і дзвоникам. Ось один з них.

Збираю дзвіночки, барвисті й веселі,
Це справжня окраса моєї оселі.
Із глини простої, із скла і металу,
Великі й маленькі, їх в мене чимало.
Від дотику ніжного пісня лунає.
І кожен зі мною, немов, розмовляє.
Їх мова чарівна мені зрозуміла,
Бо в кожного дзвону магічна є сила.
Дзвіночки і зло, і добро відчувають,
Недобрих гостей на поріг не пускають.
Люблю я дзвіночки, барвисті, веселі,
Несуть вони радість до мене в оселю.

Видавала і прозові нариси, присвячені піддужним дзвіночкам і церковним дзвонм. У останньому – дев’ятому виданні «Української хвилі» опубліковано мій нарис про історію дзвона Мазепи.
Доречі, мій вірш «Білий кінь» надихнув майстриню славетної косівської кераміки Уляну Якібчук-Тим’як на створення дзвіночка за його мотивами. А київський художник-графік Георгій Сергєєв створив екслібриси , в основі яких дзвони і екслібриси для моєї бібліотеки , де зображено дзвіночки із мого зібрання. Тобто, моя колекція і моя творчість об’єднала творчих людей з різних куточків України.

Ірино Семенівно, чи є якийсь омріяний дзвоник, який би ну дуже хотіли мати в своїй колекції?

Важко сказати. От я і мріяти не могла про старовинний піддужний, той, що 1802 року карбування, а він у мене з’явився. Є в мене і іменний дзвіночок, зроблений на честь Святої Ірини і його дзвоном відкриваю виставки і різноманітні заходи. Можу і не знати ще про якийсь, а він є і чекає своєї черги, щоб потрапити до моєї колекції. Я радію кожному новому експонату і продовжую збирати.

Спілкувалася Оксана Кедя, sumy.today.

comments powered by HyperComments