Будував завод, селище і власний дім: історія Миколи Севрюка, який усе життя присвятив Будівельному + Фото

Є люди, чия професійна біографія нерозривно переплітається з історією рідного краю. Їхня праця залишається не лише у спогадах колег, а й у будинках, вулицях та об’єктах, якими продовжують користуватися люди. Про це пишуть у Фейсбук-спільноті Змі “Будівельник”.

Саме такою є історія Миколи Володимировича Севрюка – людини, яка десятиліттями працювала на Заруцькому вапняковому заводі, розвивала будівельну справу та своєю щоденною працею долучалася до розвитку селища Будівельного.

Микола Володимирович народився у селі Білокопитове. Шкільні роки провів у Заруцькій восьмирічній школі, яка згодом стала Будівельнівською. Після закінчення школи вступив до Глухівського технікуму, де здобув професію будівельника.

Відслуживши два роки строкової військової служби, повернувся додому та розпочав трудовий шлях на Заруцькому вапняковому заводі.

Молодому спеціалісту довірили відповідальну посаду начальника будівельного цеху. Під його керівництвом працювали столяри, теслярі, муляри, штукатури, маляри, пилорамники та інші фахівці.

Будівельний цех був одним із ключових підрозділів підприємства. Від його роботи значною мірою залежала безперебійна діяльність заводу.

Щороку працівники виконували капітальні ремонти печей випалювального цеху, ремонтували паливні печі крейдопомольного цеху, складські приміщення, гаражі, адміністративну будівлю та інші виробничі об’єкти.

Та робота будівельників не обмежувалася територією заводу.

Вони ремонтували школу, клуб, лазню, пекарню, їдальню, дитячий садок, поштове відділення, медичний пункт, багатоквартирні будинки та господарські споруди. Фактично, їхня праця була присутня в багатьох сферах повсякденного життя Будівельного.

Однією з особливих сторінок стала поява нової вулиці – Молодіжної. Під професійним керівництвом Миколи Володимировича заводська будівельна бригада звела цілу вулицю нових будинків.

Символічно, що один із них став домівкою і для самого Миколи Севрюка. Він власноруч будував свій будинок, вкладаючи в нього не лише професійні навички, а й сили, час та мрії про майбутнє своєї родини.

Проте в середині 1990-х років перед підприємством постали серйозні труднощі. Завод уже не працював на повну потужність, а разом із цим виникла загроза масових скорочень. Без роботи могли залишитися десятки людей, більшість із яких були жінками.

Щоб зберегти колектив і не допустити соціальної кризи, на підприємстві вирішили започаткувати новий напрям роботи – фасування та відвантаження готової продукції.

Довірити організацію цього процесу вирішили Миколі Володимировичу. На той час він продовжував очолювати найбільший будівельний цех заводу та водночас виконував обов’язки комірника.

Це було ще одним свідченням довіри до нього як до керівника, організатора та людини, яка відповідально ставилася до будь-якої справи.

Та найбільшим випробуванням для Миколи Володимировича та його родини стала війна.

Через бойові дії Заруцький вапняковий завод був змушений повністю зупинити роботу. Підприємство, якому чоловік віддав десятки років свого життя, більше не могло працювати у звичному режимі.

А потім війна забрала й найдорожче – дім.

Ворожий обстріл знищив будинок на вулиці Молодіжній – той самий, який Микола Володимирович свого часу будував власними руками. Оселю, в яку він вклав роки праці, майстерність і частину своєї душі, родині довелося залишити.

Через цю трагедію Микола Володимирович та його близькі були змушені виїхати з рідного краю та шукати прихистку в іншому населеному пункті.

Колеги згадують його не лише як досвідченого будівельника та керівника.

Кажуть, що найскладніше в роботі – працювати з людьми. До кожного потрібно знайти підхід, вислухати, зрозуміти, підтримати. Для Миколи Севрюка це завжди було природним. Він умів слухати, поважав працівників, розумів їхні потреби та знаходив спільну мову з людьми.

Саме за людяність, порядність, справедливість і професіоналізм його поважали колеги та мешканці краю.

Історія Миколи Володимировича Севрюка – це значно більше, ніж історія одного будівельника.

Це історія цілого покоління людей, які своєю щоденною працею створювали майбутнє. Вони будували виробництво, житло, соціальні об’єкти, розвивали свої населені пункти та вірили, що зроблене ними залишиться для наступних поколінь.

Микола Севрюк належить саме до таких людей. До тих, хто не просто працював на своєму підприємстві, а залишав після себе видимий слід – у будинках, вулицях, робочих місцях і, найголовніше, у людській пам’яті.

Колектив ЗМ «Будівельник» висловлює Миколі Володимировичу щиру вдячність за багаторічну сумлінну працю, професіоналізм та вагомий внесок у розвиток Заруцького вапнякового заводу і Будівельного.