Життя, сповнене спогадів і добрих справ: поважний ювілей відзначає довгожителька з Глухівщини

Дунайчанка Валентина Петрівна Корсун прожила непросте життя. Їй було що переживати, чому радіти. 30 жовтня, вона зустрічає свій поважний ювілей – 90-ліття. То ж є що згадати, про що розповісти.

Валентина ще з дитинства знає, що таке труднощі, адже ще дитиною пройшла крізь війну й період відбудови. Потім щасливі моменти: одруження з коханим чоловіком, народження в любові трьох діток. Але за радощами йшов смуток: втрата рідних, чоловіка, з яким у шлюбі прожили тільки 14 років…

Розповідаючи про своє життя, Валентина Петрівна майже весь час усміхається. Мама й тато жаліли їх (у сім’ї зростало троє дітей), піклувалися та дуже любили. Як виросли, це відчуття допомагало. Такі дружні були, одне за одного горою. А як взимку разом каталися на санчатах і ногах! Хоча у них удома не було санок, та робили самотужки той апарат і ганяли на ньому. З гори розженешся, летиш донизу, а треба знову тягти те одоробло вгору. Бувало, катаються весь день, голодні, ввечері приходять змерзлі додому й отримуємо прочухана від батьків. А тоді швидко роздягалися й лізли на теплу піч. Оце була радість!

Чорним крилом пройшлася Друга світова війна по життю жінки. Батько Петро Васильович пішов на війну так і не повернувся. Залишилася мама Ганна Яківна з трьома дітьми на руках одна. Так і виховала сама дітей. А Валентині Петрівні і самій довелося рано розпочинати трудову діяльність. Спочатку працювала в колгоспі, а з 1970 року – продавцем у місцевому сільмазі. Звідти і пішла на заслужений відпочинок. Любила роботу страшенно, ні хвилини не сиділа без діла. У праці й життя минуло.

Я думаю, у мене було щасливе життя. – говорить наша ювілярка. ЇЇ нічим ніколи ніхто не образив, вона теж нікого не образила. Намагалася допомагати людям, з дитинства. Їй було добре, бо вона робила добро. Може, Бог їй так давав. Ніколи не скаржилася. Батьки заклали добру долю, любили її, і вона своїх діток дуже любила.І, здається, жодного дня не сиділа без роботи, убачаючи в цьому власну силу. Хоча в останні кілька років із цим стало важко через стан здоров’я. Натомість у жінки з’явився час, щоб знову і знову пригадувати й переживати власне життя.

Усе бачу, від самого початку. Часом чую голос мами у голові, яка дає віник і просить підмести дім. І так мені тепло стає на душі від маминого лагідного голосу…

Діти у Валентини Петрівни виросли добрими і порядними людьми. Здобули освіту, створили свої родини і часто приїжджають до найріднішої людини. Ще однією страшною втратою було для жінки, коли у 2013 році помер її старший син. Здавалося, не було сил пережити таке страшне горе. Але треба жити для доньок, онуків, правнуків. А їх наша ювілярка має: п’ять прекрасних онуків та трьох правнуків. Вона завжди чекає їх в гості.

Валентина Петрівна завжди була чудовою господинею: у хаті – порядок, у вільну хвилину брала в руки голку і вишивала рушники, подушки, наволочки. А ще дуже любить квіти. Навіть у такому поважному віці у неї скрізь вони квітнуть і на подвір’ї, і на вулиці.

Зараз Валентину Петрівну обслуговує соціальний працівник, яку вона вважає своєю рідною.

Поруч з нашою героїнею розповіді знаходиться храм Святого Георгія Побєдоносця. Коли ще була здоровішою, то завжди приходила на допомогу: разом з жіночками, які тримають у чистоті цей храм, допомагала у прибиранні. Коли була потреба, то і обід варила. А зараз вона ходить до храму і молиться за всіх людей, щоб скоріше настав мир на нашій землі.

У день ювілею до неї приїдуть доньки зі своїми сім’ями і привітають дорогу людину з поважною датою. Зі словами вдячності завітають до неї сусіди, працівники церкви.

Прийміть найщиріші вітання з Вашим поважним ювілеєм! Ваш вік говорить багато про що — Ви прекрасна жінка, гідна міцного здоров’я, благополуччя, щастя та довголіття. Дозвольте від душі Вам побажати допомоги Божої у Ваших справах, любові та турботи з боку рідних та близьких, гарного настрою та душевної гармонії!