Життя, мережане голкою: Як 80-річна майстриня з Глухівщини перетворила безсонні ночі на квітучі сади
Поділитися в
Копіювати посилання

Кажуть, що доля кожної людини схожа на полотно. У когось воно лишається сірим, а хтось власноруч вишиває на ньому яскраві квіти, попри шторми та зливи. Антоніна Миколаївна Овсієнко належить до тих, хто не чекав милості від долі – вона створювала красу сама. Сьогодні цій тендітній жінці з вогником в очах виповнюється 80 років, повідомляє Антоніна Пінчук
”Поки не втілю квітку – не засну”
Її ранки десятиліттями починалися з важкої праці: ферма, склад, нескінченні сільські клопоти. Але вечори… Вечори належали тільки їй. Коли село поринали у сон, у маленькій хатині в Дунайці не гасла лампа.
”Іноді як засяде у голові якась квітка, то поки не втілю її на папері чи тканині – не можу заснути. Всі сплять, а я працюю”, – згадує ювілярка.
Ці вишиті троянди та лілеї на її рушниках – застиглі миті натхнення, викрадені у втоми. Скільки їх було за ці вісімдесят літ? Вона не рахувала. Як не рахувала і пісень, що проспівала у складі ансамблю “Журавка”. Для Антоніни Миколаївни вишивка і пісня завжди були “ліками від журби”, тихим прихистком, де серце відпочивало від щоденних турбот.
Сила “самотньої журавки”
Життя не було до неї надто ласкавим. Трьох дітей Антоніна Миколаївна піднімала на ноги сама. Виховувала їх так, як вишивала – дбайливо, стібок до стібка, закладаючи основи чесності та порядності. І хоча діти давно “випорхнули з-під маминого крила”, створивши власні родини, вони завжди повертаються до того затишку, який вона створила своїми руками.
У її біографії – 14 років роботи на фермі та два десятиліття завідування складом.
Жорстка, відповідальна робота, яка, здавалося б, мала висушити душу. Але ні – будиночок майстрині й зараз вражає чистотою та “морем” вишитих квітів. Вони скрізь: на подушках, серветках, скатертинах. Це її маніфест життя, її спосіб сказати світу, що добро і краса сильніші за будь-які обставини.
Глухівський прихисток і дунайське коріння
З 2004 року Антоніна Миколаївна мешкає у Глухові, ближче до дітей. Проте серце її в рідному Дунайці. Вона часто навідується до села, де залишилося її коріння, де кожен куточок пам’ятає її голос і мелодії “Журавки”.
Пережите горе – втрата онука – назавжди закарбувалося чорною ниткою в її пам’яті. Тоді здавалося, що світ перевернувся. Але вона вистояла. Бо знала: за нею – діти, четверо онуків і правнучка. Вона мала жити далі, щоб передати їм ту незламну внутрішню силу.
Сьогодні, 23 березня, у день її великого ювілею, у двері Антоніни Миколаївни постукають найрідніші. Будуть подарунки, щирі обійми та обов’язково – пісня. Бо 80 років для такої жінки – це вишитий золотом шлях, пройдений з гідністю. 
Ми приєднуємося до всіх привітань і бажаємо ювілярці, щоб її життєве полотно ще довго повнилося лише світлими кольорами, а весна в душі ніколи не відцвітала!