Жителька Глухівщини красномовним фото й віршем висловила позицію щодо костюмного питання
Поділитися в
Копіювати посилання
Весь світ стежив за нещодавніми переговорами президента США Дональда Трампа, віцепрезидента Джей Ді Венс та президента України Володимира Зеленського, які переросли у публічний конфлікт.
Жителька с.Студенок Олена Мягких відреагувала на сварку, яка розгорілася під час візиту президента України до США. На зустрічі в Овальному кабінеті Зеленському дорікнули, що він приїхав на зустріч не у костюмі. Тож жінка, яка у цивільному житті зазвичай не вдягається в офіційному стилі, вирішила підтримати главу держави. Олена Миколаївна вдягнула сорочку, піджак, кроватку і відобразила цей момент знімком на тлі зруйнованого російським шахедом у Глухові гуртожитку.
Більше того, Олена написала вірш в тематичному стилі, головною фабулою якого є думка: “сила не в костюмі”. На римування її надихають події, що відбуваються у суспільстві, зокрема війни в Україні.
Втім, перші віршовані рядки вона склала у шкільні роки, відтоді поезія стала частиною її життя:
“Що вмію писати вірші, знала завжди, але не користувалась цим вмінням. Перший вірш написала у п’ятому класі.
Як не дивно українською мовою. Чому “як не дивно”? Бо все довкола висловлювалось російською: всі святкові ранки, всі концерти у школі були російською. І я сама потім писала вірші на тій мові. Їх багато і вони гарні. Але!
Свідомо почала писати для своєї малечі у садочку, коли впровадили нову програму навчання і виховання дітей з методичними додатками до неї, які мене не влаштували. Я написала свої додатки. Так з’явились мої збірочки “Дрібнички на кожен день” і “Про все потрошку”- там були віршики до кожного заняття”, – розповідає поетеса.
“Пишу, бо саме так виливається з мене і туга, і злість, і сміх крізь сльози, і любов!”
Олена Миколаївна сама родом із мальовничого Студенка – там народилася, там минули роки юності. Закінчила місцеву школу, продовжила навчання в Путивльському педучилищі. А після пішла працювати у місцевий дитячий садочок. Водночас, талановита вихователька вирішила отримати вищу освіту у ГДПІ ім.О.Довженка. Втім, своїх підопічних Олена Миколаївна не залишила, навпроти – діти стали її ідейними натхненниками, бо саме в садочку створювалися сценарії до свят, які згодом вилился в перші поетичні збірки:
“Коли в один з років у садочку були діти другої молодшої групи і тільки двоє дітей середнього віку, постало питання, як провести свято Нового року.Так була створена віршована перша українська народна казка “Лисичка і журавель”, і ми зробили постановку для малечі. Це стало поштовхом до ще однієї збірочки “Вам казка, а мені бубликів в’язка”, як посібник з театральної діяльності. Правда всі вони були роздруковані на принтері. Бо вихователь не має змоги надрукувати свої напрацювання, це дуже дорого”, – ділиться Олена.
Окрім дитячої поезії, авторка друкувалась у фахових виданнях: “Розкажіть онуку”, “Джміль”. Сумським інститутом післядипломної освіти випущено інтернет посібник для вихователів, у якому є і роботи Олени Мягких.
Також вона була співавтором методичного посібника, виданого Глухівським національним педагогічним університетом ім. О.Довженка, у співпраці з вишами Луганська, Бердянська, Кременчука і Херсону.
Ліричні твори друкувала у збірках “Сузір’я” і “Веселих свят” видавництва “Лілія”. Патріотичні вірші, і вірші про рідний край у альманасі “Українська хвиля” у кількох виданнях.
“Зараз, здебільшого викладаю твори віршовані і прозові на різних інтернет сторінках і в поетичних групах.
Вірші воєнні, як я їх називаю, публікую на міжнародному порталі “Поезія вільних”, Мінкульт України.Ще в 14 му році почала писати про вторгнення розії. Зараз ця поезія масштабувалась разом зі страшним ходом війни.
Пишу, бо саме так виливається з мене і туга, і злість, і сміх крізь сльози, і любов!До речі, минулого року пройшов мій авторський вечір поезії і прози у бібліотеці м.Глухів, під назвою: “І сміх, і сльози, і любов”, – говорить поетеса, продовжуючи, – Зараз готуюсь ще до одного такого заходу, це неймовірні емоції. На даний час беру активну участь в онлайн зустрічах творчих людей, які організовує Ліка Головащук. Це така велика розрада для мене, адже я залишаюсь тут, в селі, і не маю змоги спілкуватись якось по-іншому, крім інтернету. А до цих зустрічей чепуришся, готуєшся, хвилюєшся, ну тобто відчуваєш, що , таки, живеш”.
Користуючись моментом ми запитуємо у Олени, чому вона не виїхала, адже в Есманській громаді оголошено примусову евакуацію, через що утворилися складні умови для проживання людей, які прийняли рішення все ж таки не покидати рідні домівки. На що Олена відповідає:
“Я не можу дати ворогу можливість вигнати мене з мого дому, з моєї землі, Богом нам даної. Це не пафосні слова зараз! Я не буду писати, як мені важко і страшно. Той, хто таке переживає, чи пережив, зрозуміє і так, просто прочитавши, де я живу. Той, хто далекий від цього, не зрозуміє. Вже зіштовхувалась з цим. Доводити комусь щось немає сенсу”, – наголошує жінка.
Наостанок, розміщуємо вірш на “злобу дня”, автором якого є смілива й незламна українська жінка Олена Мягких.
