Від квартири за 2160 карбованців до перших багатоповерхівок: якою була Глухівщина 60 років тому + Фото

Шістдесят років тому Глухів і Глухівщина були зовсім іншими. Місто й села ще долали наслідки повоєнної розрухи та гостру нестачу житла, а електрифікація сільської місцевості тривала поступово. Водночас 1966 рік став часом помітних змін: будували житлові будинки, школи, дитячі заклади, дороги та інженерні мережі, розвивали промисловість і сільське господарство. Про це розповідає Андрій Гриценко – доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету ім. О Довженка.

За фасадами нових чотириповерхівок і показниками семирічки було звичайне повсякденне життя тисяч людей — із очікуванням квартири, навчанням у дві зміни, роботою на заводах і в колгоспах, походами до кінотеатру та бібліотеки, народженням дітей у сільських родильних будинках і поступовою появою електрики в селах.

Житло: квартира за 2160 карбованців

У серпні 2026 року виповнюється 60 років від часу створення у 1966 році в Глухові першого житлового кооперативу, коли самі мешканці вкладали власні кошти у спорудження багатоквартирних будинків.

За інформацією архітектора міста Володимира Ткаченка, вартість одного квадратного метра житла становила 120 карбованців. Відтак 16-квартирний житловий будинок без підвалу обходився кооперативу приблизно у 50 тис. карбованців. Для окремої сім’ї 1-кімнатна квартира площею близько 18 кв. м коштувала орієнтовно 2160 карбованців, а 2-кімнатна площею 32 кв. м — 3840 карбованців.

За сучасними мірками Глухів 1966 року був невеликим містом. У ньому ще переважала одно- та двоповерхова забудова. До початку 1960-х років багатоповерхових будинків фактично не було. Перші чотириповерхівки з’явилися в середині 1960-х років, а перший п’ятиповерховий будинок почали споруджувати вже 1965 року.

Для багатьох сімей 1966 рік був часом очікування власного житла. Паралельно з державним житловим будівництвом почали розвиватися кооперативи. Протягом 1966 року в Глухові було побудовано 32- та 36-квартирні чотириповерхові будинки, 12- та 16-квартирні двоповерхові житлові будинки, гастроном на «стометрівці» — нині торговий центр «Стиль», дитячий комбінат, головний виробничий корпус заводу агрегатних вузлів та інші об’єкти.

Житлові умови поступово поліпшувалися не лише завдяки новому будівництву. У 1964–1968 роках у місті прокладали промислово-міську каналізацію, а 1966 року каналізаційна мережа з’явилася у південній частині Глухова.

На благоустрій міста того року було витрачено 147,1 тис. карбованців. У центрі з’явилося роздільне вуличне освітлення на площах Леніна та Володарського, а також на вулиці Радянській (нині — Київська).

Загалом протягом семирічки 1959–1966 років у Глухові було побудовано 60 будинків загальною площею 9957 кв. м. На житлове будівництво держава витратила майже 1,2 млн карбованців.

Дитячі садки, школи, побут і нові можливості

Для сімей із маленькими дітьми 1966 рік приніс важливу новинку. У серпні на вулиці К. Маркса (нині — вулиця Інститутська) відкрили дитячий комбінат на 140 місць — садок і ясла.

Це було особливо важливо для сімей, у яких обоє батьків працювали на підприємствах, в установах чи в інших сферах.

Змінювалася і сфера побутового обслуговування. Серед новобудов 1966 року були павільйон побутового обслуговування та автозаправна станція. Для міста, де поступово збільшувалася кількість автомобілів і мотоциклів, це було ознакою нової повсякденності.

У 1966 році освіта була невід’ємною частиною повсякденного життя мешканців Глухівщини. У районі діяло 75 шкіл: 14 середніх, 33 восьмирічні та 28 початкових. У них навчалося 17,2 тис. дітей. Паралельно споруджувалося нове приміщення Глухівської середньої школи № 2 на 964 учні. До цього школярі навчалися у дві зміни, зокрема частина занять проходила навіть у підвальному поверсі Пансіону Глухівської чоловічої гімназії — нині це третій корпус Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка.

Це були переважно діти, народжені у 1950-х роках, а учні старших класів — частково ще повоєнного покоління.

Культурне життя не обмежувалося лише школою. На Глухівщині діяли два Будинки культури, кінотеатр, 41 клуб, районна та 43 сільські й селищні бібліотеки. Їхній фонд налічував 400 807 примірників книг.

У самому Глухові можливостей для дозвілля ставало більше. У травні 1966 року в міському парку встановили скульптуру О. С. Пушкіна. Понад пів століття потому, у 2023 році, пам’ятник було демонтовано. 21 серпня 1966 року відкрили літній широкоекранний кінотеатр на 300 місць, а в листопаді — дитячо-юнацьку спортивну школу, яку могли відвідувати 200 учнів.

У селах культурне життя також поступово змінювалося. У Полошках у червні 1966 року було споруджено Будинок культури на 450 місць із приміщеннями для гурткової роботи. У Сваркові, Обложках і Полошках планувалося будівництво нових двоповерхових клубів на 40 0 місць кожний.

Медицина і народження дітей

Медична мережа району у 1966 році була досить розгалуженою. У Глухові діяли районна лікарня на 370 ліжок, дитяча лікарня, туберкульозний диспансер та дві поліклініки. У селах працювали п’ять дільничних лікарень і 52 фельдшерсько-акушерські пункти. Окремо статистика фіксувала 20 родильних будинків.

Саме тут народжувалися діти сільських жителів Глухівщини — слоутчанок, дунайчанок, кучерівчанок та мешканок інших сіл району. Для молодих сімей у селі це була зовсім інша реальність, ніж сьогодні. Медична допомога була організована через дільничні лікарні, ФАПи та мережу родильних будинків, які були максимально наближені до сільського населення.

А коли в селах з’явилося світло?

Електрифікація Глухівщини відбувалася поступово. Глухів отримав електроенергію від Шосткинської ТЕЦ 26 грудня 1964 року. У 1965 році електрифікували Червоне, Вільну Слободу, Сваркове та Обложки.

Тому в 1966 році значна частина сіл Глухівщини ще залишалася без централізованого електропостачання. До багатьох населених пунктів електрика прийшла лише протягом наступних років. Це був один із найбільш помітних контрастів тогочасної Глухівщини: у самому місті вже зводили чотириповерхові будинки, прокладали каналізацію, відкривали новий кінотеатр і дитячі заклади, тоді як у частині сіл електрифікація ще тільки наближалася.

Модернізація поступово доходила і до сіл. Протягом 1966–1967 років планувалося та тривало будівництво нових шкіл у Слоуті, Стариковому та Гудовому, початкової школи в Товстодубовому, дитячого садка на 100 місць у Шалигиному.

Передбачалося відкриття 13 магазинів у Шалигиному та селах Ходіне, Волковці, Студенку, Жолкевщині, Кривенковому, Пустогороді, Баничах, Червоному та інших населених пунктах. У Некрасові, Перемозі та інших селах мали запрацювати їдальні, а в Шалигиному, Шевченковому та Студенку — побутові павільйони.

Водночас село залишалося основою сільськогосподарського виробництва району. У 1966 році в селах Глухівського району функціонувало 22 підприємства, які випустили продукції на 23 528 тис. карбованців. У колгоспах працювало 770 тракторів, 170 зернових комбайнів та 410 вантажних автомобілів, а їхні прибутки за рік становили 24,4 млн карбованців.

Того ж часу свинар-механізатор колгоспу імені Чапаєва із Слоута, 29-річний Петро Костюченко, став Героєм Радянського Союзу — першим уродженцем Глухівщини, удостоєним цього звання після Другої світової війни.

Таким був 1966 рік для Глухова та Глухівщини — час суперечливих змін.

У місті з’являлися багатоповерхові будинки, кооперативне житло, каналізація, нове вуличне освітлення, дитячі ясла й садки, кінотеатр, спортивна школа, магазини та об’єкти побутового обслуговування. У селах будували школи, клуби, магазини, їдальні та медичні пункти. Але водночас далеко не всі села ще мали електрику, а житлові та побутові умови суттєво відрізнялися від міських.

За всіма цими цифрами стояли звичайні люди — сім’ї, які чекали на квартиру, батьки, які відводили дітей до школи чи садка, робітники заводів і будівельники, колгоспники, вчителі, медики, бібліотекарі та працівники сфери обслуговування. Саме для них 1966 рік означав не просто виконання планів семирічки. Це був час, коли їхнє повсякденне життя поступово змінювалося — від післявоєнної відбудови до нового, більш урбанізованого та технічно оснащеного способу життя.