У госпіталі зупинилося серце захисника з Глухівщини, який боронив рідну землю до останнього подиху
Поділитися в
Копіювати посилання
Глухівщина знову у жалобі. 29 грудня у львівському госпіталі зупинилося серце Олександра Васильовича Назаренка — чоловіка, чиє життя було міцно переплетене з військовою справою, захистом кордонів та беззастережною любов’ю до рідного краю. Він боровся за життя після важкого поранення так само віддано, як до цього боровся за кожен метр української землі.
Шлях офіцера та митника
Олександр Назаренко народився 29 серпня 1967 року в селі Слоут. Саме тут, серед поліських краєвидів, формувався його характер. Після школи та строкової служби він обрав шлях військового, закінчивши Дрогобицьку школу прапорщиків. Його професійний шлях розпочався на посаді помічника застави в Молдові, де він служив з 1989 по 1994 рік.
Повернувшись до цивільного життя, Олександр Васильович не полишив справу охорони державних інтересів — тривалий час працював інспектором Глухівської митниці. Ті, хто знав його по роботі, згадують чоловіка як надзвичайно відповідальну та щиру людину.
Доброволець «гарячих» напрямків
Коли у лютому 2022-го ворог перетнув кордон, Олександр Назаренко не чекав на повістку. Досвідчений військовий добровільно став до лав захисників. У його бойовому щоденнику — найважчі точки цієї війни: пекельні бої під Бахмутом, оборона Харківщини та Сумського напрямку, виснажливе протистояння під Покровськом.
Він завжди був там, де найважче, залишаючись надійним плечем для своїх побратимів.
Останній бій
Фатальним для Героя став вересень 2025 року. Під час бойового завдання у Серебрянському лісі, що на Донеччині, Олександр отримав тяжке поранення. Далі були місяці боротьби: операції, госпіталі, надія на одужання. Проте рани виявилися занадто глибокими.
Вдома на Олександра Васильовича чекали дружина, донька, онуки та сестра. Сьогодні вони, разом із усією громадою, схиляють голови перед пам’яттю чоловіка, який до останнього подиху залишався вірним присязі.
Вічна пам’ять Захиснику, який повернувся на щиті.
