“Треба триматися. Ми ж козаки, нас так просто не зламати”: волонтери розповіли про життя людей одного з прикордонних сіл Глухівщини

Колись квітуче село тепер нагадувало місячний пейзаж. Вирви від снарядів розривали поля, обгорілі рештки колись пишних садів сумно схилилися до землі. Вікна порожніх хат зирили, мов порожні очниці, на безкрайнє небо, що часто затягнуло димом.

Робота гуманітарного центру “Проліска” що працює за підтримки @UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні покликана підтримати цих людей, дати їм можливість повернутися до нормального життя, відновити руйнування та повернути надію. В ході виїзду гуманітарного центру «Проліска – Конотоп» здійснила видачу допомоги, у вигляді будівельних матеріалів для екстреного ремонту житла, яку в ході виїзду отримали: 22 родини (49 людей).

Першу психологічну допомогу отримали 6 людей, консультації з питань оформлення компенсації за пошкоджене майно та можливості релокаціі до більш безпечних громад, консультації отримали 5 людей.

Тут, майже на самому краю Сумщини, в селі, куди вже давно не доходила звістка про мир, залишилися лише літні люди. Молодь давно виїхала, шукаючи порятунку в містах, а потім і за кордоном. Але для цих сивих велетнів земля, на якій вони народилися і прожили все життя, була святою. Вони не уявляють себе ніде, крім рідного села.

Баба Марія, найстарша жителька села, сиділа на лавці біля хати і спостерігала за сонцем, що ховається за обрієм. Вона пам’ятала, як колись тут було весело. Діти гуртом бігали вулицями, жінки збиралися на спільну працю, а чоловіки поверталися з поля засмаглі і щасливі. Тепер все це здавалося казкою.

“Господи, за що нам це все?”, – зітхала вона, дивлячись на небо, яке нібито стало ближче.

Її сусід, дід Іван, ремонтував огорожу. Його руки, вкриті мозолями, вправно орудували молотком. Він був мовчазний чоловік, але його очі, сповнені мудрості і печалі, говорили самі за себе.

“Треба триматися, Маріє. Ми ж козаки, нас так просто не зламати”, – сказав він, не відриваючи погляду від роботи.