Подружжя пенсіонерів з Глухівщини опинилося на вулиці, бо їх будинок в страсну п’ятницю знищив ворожий снаряд

Прикордонне село Уланове Есманської громади з початку великої війни зазнає систематичних обстрілів – ворог нещадно гатить по житлових будинках та інфраструктурі. Тутешні мешканці відчувають на собі жахи війни. Втім, вони не поспішають кидати свої домівки, адже починати життя з нуля легко тільки в теорії. У сім`ї Шаманових зовсім інша історія – агресор відібрав у родини дах над головою, змусивши подружжя пенсіонерів відчути себе знедоленими. Як усе відбувалося, далі у матеріалі.

Коли Василю Петровичу у спадок дісталася батьківська хата, де він народився і виріс, то він з дружиною перетворив сільський будиночок на справжню цукерку. Кожну кімнату вони разом облаштували з максимальним комфортом для себе, за європейськими стандартами. Обстаткували родинний маєток всією необхідною технікою і меблями. Вони вдвох працювали за кордоном, а зароблені кошти вкладали в будинок мрії.

Василь Петрович говорить, що його хата в селі була найкращою, бо інвестовано в неї чимало зароблених “кровних”. Проте, в один момент усе, що зберігали та накопичували роками, перетворилося на попіл.

Останні роки чоловік працевлаштувався енергетиком у Глухові. Гнучкий графік дозволяв Петровичу працювати 3-4 робочих дні, а далі він їхав до рідної домівки в село. Тобто, зазвичай всі вихідні він проводив в батьківській хаті. Планував податися туди і в страсну пятницю, 3 травня. В останній момент він змінив намір через прохання жінки. Вона переконала чоловіка залишитися у Глухові разом з нею, мотивуючи це відсутністю в селі води, світла та мобільного зв`язку. Ніхто з них навіть не здогадувався, що це рішення вбереже їхні життя від неминучої гибелі.

Цього ж дня ввечері до Шаманових додзвонилися односельчани, ошелешивши гіркою новиною: “Полум’я буквально пожирає ваш будинок через потрапляння в нього снаряду”. Від почутого Василь Петрович скам’янів на місці, не знаючи, що робити. Втім, кинувся додому…

Та по приїзду рятувати було нічого, адже маєток згорів дотла, не залишилося навіть фундаменту. На момент займання будинку надзичайники не змогли оперативно розпочати гасіння пожежі, яке ускладнилося відсутністю водопостачання поблизу. Вогеборцям довелося рушити в найближче село, щоб заправити машину водою. Проте, ситуацію це не виправило – дім згорів вщент.

Так, вони залишились живими…але втратили все, що колись зігрівало, захищало, дарувало світлі емоції, складалось в архів добрих спогадів. Ці люди втратили своє минуле. Їхнє помешкання схоже на згарище, колись затишної оселі більше не існує.

У них залишився тільки одяг, в якому були вдягнені, усе інше майно перетворилося на попіл. Замість батьківської хати – руїни…

“У будинку завжди панував сімейний затишок, була чистота… Думали з бабою на пенсії пожити нормально, без зайвих турбот. Важко змиритися з тим, що вже ніколи не повернемося у своє тепле, затишне домашнє помешкання, яке знищено. Тут пройшли найкращі роки юності, молодості. Дім, в який докладено власну працю, бо будівництву віддано все трудове життя”, ‒ говорить власник знищенної ворогом оселі.

“Страшно миритися з думкою, що на старості років залишился ні з чим…”, – додає дружина Василя Петровича.

Зараз Шаманови туляться у рідні в Глухові та дуже вдячні за прихисток. Але на душі є усвідомлення розгубленості і безнадійності власного становища. Говорять, що навіть при великому бажання відбудувати будинок з нуля, чи купити житло в місті, не має ні сил, ні коштів. Подалися на відшкобування, але розуміють, що надана компенсація не покриє й 10-ї частини завданих збитків.

Без фінансової підтримки стати на ноги людям за шістдесят дуже важко. Тому ми звертаємося до читачів підтримати подружжя у скрутну мить. Навіть незначна копійчина стане людям в нагоді:

5168745162828641