Матір глухівчанина, який нині перебуває у Бахмуті, закликає про допомогу для сина і його побратимів

Материнське серце Ольги Соборової від самого початку повномасшабного вторгнення не знає спокою ні вдень, ні вночі, адже її син Владислав – на війні. Там, на передовій кожна хвилина — вічність, кожен шорох — укол адреналіну в мозок. Адже Владислав в самому епіцентрі активних бойових дій – в Бахмуті, де тривають найзапекліші бої. Жінка розповідає, що нині з сином чуються не так, як зазвичай, але кожна телефонна розмова заново її воскрешає, немов птицю Фенікс. Бо живий. І на якусь мить Ольга Михайлівна оживає, переводе дихання…

Жінка розповідає, що Владислав після закінчення ЗОШ №2 вступив до Глухівського медколеджу. В стінах освітнього закладу зустрів кохання. Інна стала для нього надійною опорою і підтримкою. Разом вони навчалися самостійному дорослому життю, разом поїхали на роботу до Польщі, разом повернулися на малу Батьківщину, де Влад вирішив вступити до лав Нацгвардії, а Інна стала медикинею в тій же військовій частині. На початку трагічних для країни подій молодята побралися, але військову справу не залишили. Зараз Інна є інструктором з тактичної медицини, а її чоловік нині в Бахмуті, де безперервно лунають вибухи, де концентруються потужні сили ворога.

Про те, де знаходиться Владислав, Ольга Михайлівна дізналася не відразу, син турботливо намагався зберігати батьківський спокій, тому уникав розмов про своє місцезнаходження. Новий рік для жінки розпочався невтішною новиною, бо виявилося, що син воює на тій ділянці фронту, де точаться основні бої. Та ще більше розірвав материнське серце той факт, що у Владислава і його побратимів відсутнє необхідне військове забезпечення для виконання бойових завдань. І вперше за своє життя, 25-річний Влад попросив маму знайти волонтерів, які б змогли їм допомогти:

Для сина та побратимів необхідно придбати тепловізор, прибори нічного бачення, аптечки – розповідає мати військового. – Самим нам не впоратися. Інна (дружина Влада) оприлюднила заклик про допомогу хлопцям, ми звернулися до Іри Баранової і справа зрушилася з місця. Відгукнилися колеги по роботі, рідні та друзі, підтримали і незнайомі люди. Ми з чоловіком всім нескінченно вдячні.

Ми звикли жити за принципом – краще давати, ніж брати. Не думала, що колись і нашій сім`ї доведеться просити про допомогу. І не просили б, але ми вже вичерпали всі можливі і навіть неможливі ресурси, – бідкається жінка та просить усіх небайдужих людей підтримати її сина та його побратимів будь-якою сумою.

Як розповідає волонтерка Ірина Баранова, після допису Інни вдалося спільними зусиллями назбирати на тепловізор. Але під час спілкування з Владиславом з`ясувалося, що хлопцям немає на чому пересуватися, адже 2 машини іїнього підрозділу вщент розбили. Тож, незакритим залишається тепер основне питання – придбання нашому земляку автівки.

Хочеться прокричати на увесь світ: допоможіть! Нехай у серці цієї жінки хоч на мить вгамується пекельний біль, бо одному тільки Богу відомо, через що їй, як і іншим жінкам-матерям, які чекають на своїх синів з війни, доводиться проходити, що відчувати.

Ольга Михайлівна від розпачу і безпорадності звертається до кожної небайдужої людини з проханням  допомогти Владиславу. Хай навіть це буде небагато – 20 гривень чи 50, але це також підтримка.

Бажаючі надати допомогу можуть це зробити, переказавши посильну суму на рахунок:

Monobank 5375 4141 4638 2279 Соборова Інна Василівна (дружина Владислава )