Коли пальці вперше торкаються магії: у Глухові влаштували музичну терапію під звуки весни
Поділитися в
Копіювати посилання
Бувають дні, коли музика стає чимось більшим за мистецтво – вона перетворюється на ліки.
У неділю, 29 березня, у стінах Глухівської публічної бібліотеки звичайний захід до Всесвітнього дня фортепіано переріс у сеанс колективної терапії.
Ведуча Ніна Шубнікова нагадала гостям символіку цього свята: його відзначають на 88-й день року, бо саме стільки клавіш має класичний інструмент. Проте цього дня кожна з цих клавіш відгукувалася не просто звуком, а спокоєм, якого так бракує мешканцям прикордоння.
Головними героями зустрічі стали піаністи-волонтери Олена Целікова та Володимир Бобров.
Вони приходять до бібліотеки вже третій рік поспіль, щоб безкорисливо ділитися гармонією з тими, чиї нерви натягнуті, як струни. Пані Олена провела присутніх крізь історію «родослівного дерева» фортепіано, але справжня магія почалася тоді, коли зала поринула у «Весняні акорди».
У чотири руки музиканти виконували те, що зараз найближче до серця: від сучасних обробок народних веснянок до впізнаваних мелодій із «Мавки» та щемливих «Чорнобривців». Кожна нота була пронизана любов’ю до життя, яке триває попри все.
Проте найбільше здивування чекало на відвідувачів у фіналі. Олена Целікова запропонувала кожному присутньому самому сісти за інструмент.
Спершу в залі панувала ніяковість – жінки соромилися, перешіптувалися, що ніколи не вчилися музиці. Але терпіння та підтримка майстрині зробили диво: одна за одною глухівчанки підходили до клавіш. Під керівництвом Олени, яка буквально «ставила руки», звичайні відвідувачки бібліотеки раптом починали видобувати з інструмента перші у своєму житті мелодії.
Це був момент справжнього катарсису – коли людина, яка все життя лише слухала, раптом відчуває, що краса може народжуватися безпосередньо під її пальцями.
Одна з учасниць пізніше зізналася, що в момент торкання клавіш відчула справжню магію та легкість, ніби на мить зникли всі тривоги та важкість воєнного часу.
На пам’ять про цей досвід кожен «новоспечений музикант» отримав символічний подарунок – смайлик-світловідбивач. Цікаво, що кількість підготовлених Оленою сувенірів достеменно збіглася з кількістю тих, хто наважився зіграти, хоча ніхто не знав заздалегідь, скільки людей вийде до інструмента.
У часи, коли за вікном гупає, а серце стискається від кожної тривоги, такі зустрічі стають ковтком чистого повітря. Вони нагадують: весна все одно приходить, а музика – це те, що рятує людську душу навіть у найтемніші часи.
