Епоха, що пішла у вічність: у Глухівській громаді згасла зірка відомого педагога
Поділитися в
Копіювати посилання
29 січня на небосхилі Дунайця згасла зірка, яка світила понад вісім десятиліть. Пішов із життя Віталій Єгорович Василько – людина, яку називали «ходячою енциклопедією», хранитель історії рідного села, вчитель багатьох поколінь та справжній патріот своєї землі. Відповідною інформацією поділилася завідувачка Дунаєцької бібліотеки Антоніна Куліш.
Життя Віталія Єгоровича почалося у далекому 1937-му. Він вийшов із багатодітної родини, де знали ціну кожному шматочку хліба і кожній хвилині праці. Дитинство, сповнене нестатків, вигартувало в ньому ту неймовірну жагу до знань та справедливості, яку він згодом проніс крізь усе життя.
Педагогічна династія та кохання на все життя
Його доля була нерозривно пов’язана зі школою. Віталій Єгорович викладав військову підготовку та трудове навчання, прищеплюючи хлопцям дисципліну та вміння працювати руками. Але школа була для нього чимось більшим, ніж просто роботою. Це була сімейна справа.
Понад усе він цінував свою дружину, Галину Василівну. Разом, два вчителі, вони будували не лише спільний дім та велике господарство, а й спільну долю. Втрата дружини стала для Віталія Єгоровича незагойною раною, проте він знайшов розраду в дітях та онуках. Його справу продовжили доньки, які сьогодні викладають у тій самій рідній сільській школі, тримаючи стрій освітянської династії.
Людина, яка рятувала пам’ять
Для Дунайця Віталій Єгорович був не просто сусідом чи вчителем. Він був медіумом між минулим і майбутнім. Саме він «оббивав пороги» владних кабінетів, аби в селі з’явився пам’ятник видатному історику Миколі Маркевичу.
Його домашній архів міг би стати основою для музею. Серед раритетів, які зберігав вчитель, була навіть вишита сорочка його близького друга та однокласника – відомого літературознавця Петра Лобаса. Віталій Єгорович фотографував, завідував клубом, збирав факти про кожну хату та кожне прізвище в селі. Він знав ціну історії, бо сам був її частиною.
Війна і вічність
Сьогодні його рід продовжує захищати ту землю, яку він так палко любив. Двоє з трьох його онуків нині перебувають на фронті, відстоюючи незалежність України в найтяжчі часи.
Віталій Єгорович пішов у вічність на 89-му році життя. Кажуть, що коли помирає така людина, згорає ціла бібліотека. Проте знання, які він передав учням, пам’ятник, який він виборов, і доньки, що продовжують його шлях у шкільних коридорах – це і є його безсмертя.
«Вважай всякий день, що тобі випав, останнім, і буде тобі милим той день, на який ти не надіявся», – ці слова Горація були близькі серцю Віталія Єгоровича. Він дорожив кожною хвилиною.
Колектив редакції висловлює щирі співчуття родині.
Світла пам’ять Вчителю!
