Підтвердилася загибель воїна з Глухова, який чинив опір ворогу на Курському напрямку

Майбутній воїн народився 25 листопада 1981 року в селищі Вороніж Шосткинського району. Тут минули його дитячі роки, тут він здобув базову освіту, після чого вступив до Шосткинського фахового коледжу імені Івана Кожедуба, опанувавши спеціальність техніка-механіка. повідомляє Глухівська мська рада.

Виконавши свій обов’язок під час строкової служби в лавах Збройних Сил України, чоловік повернувся до рідного краю та працював на Воронізькому цукровому заводі.

У 2007 році Віталій поєднав свою долю з коханою Валентиною, яка стала для нього надійною опорою, джерелом натхнення та любові. Того ж року молода родина переїхала на постійне проживання до Глухова. Це величне місто козацької слави швидко стало для чоловіка справді рідним домом. Дбаючи про добробут та затишок своїх близьких, він тривалий час успішно працював у будівельній сфері.

Своє справжнє покликання – оберігати спокій рідної землі та недоторканність її рубежів – Віталій Михайлович знайшов у 2009 році, одягнувши однострій Державної прикордонної служби України.

З 2014 року його вірним напарником у щоденній варті став чотирилапий вихованець, адже чоловік виконував обов’язки кінолога-прикордонника.

Повномасштабне вторгнення майстер-сержант Мороз зустрів на передових позиціях Луганщини. Далі були запеклі бої за звільнення та захист Чернігівської області, а з 5 серпня 2024 року – участь у надскладній воєнній операції на території Курщини.

Попри надлюдські випробування, він залишався взірцем вірності військовій присязі та бойовому братерству. Саме там, у вирії боїв, ризикуючи кожною секундою власного життя, Віталій переплив річку, щоб евакуювати пораненого побратима й вирвати його з лап смерті.

За свій винятковий героїзм та вагомий внесок у захист державного суверенітету воїн ще за життя був удостоєний державної нагороди – Ордена «За мужність» ІІІ ступеня.

Перед своїм останнім виходом на бойове чергування, дорогою із Сум до місця дислокації підрозділу, Віталій безперервно тримав телефонний зв’язок із дружиною. Він обіцяв говорити з нею до останньої хвилини, поки не зникне сигнал мережі… 9 грудня 2024 року прикордонник зайняв позиції в районі населеного пункту Миколаєво-Дар’їно.

Десять діб поспіль під безперервним, запеклим вогнем окупантів підрозділ мужньо утримував визначені рубежі. 19 грудня 2024 року під час проведення запланованої ротації майстер-сержант Віталій Мороз загинув там, де точилися найзапекліші бої. З того трагічного дня військовослужбовець офіційно вважався зниклим безвісти.

Півтора року тривали виснажливі процедури ДНК-верифікації, і весь цей довгий час родина жила крихтами надії та молитвами. Цього літа донька захисника успішно закінчила школу, показавши гідні результати на національному мультипредметному тесті.

Дівчина понад усе мріяла, що тато, який вів її за руку до першого класу, розділить із нею цю урочисту й щемливу мить випускного вечора. Проте саме напередодні свята надійшло остаточне юридичне підтвердження загибелі батька.

У цивільному житті Віталій Михайлович був цілеспрямованим, товариським, безвідмовним та щирим, захоплювався музикою, тонко відчував красу природи, але найбільшим своїм багатством і всесвітом вважав родину.

У полеглого оборонця залишилися мати, донька, дружина, сестра.