​Життя, мережане голкою: Як 80-річна майстриня з Глухівщини перетворила безсонні ночі на квітучі сади

​Кажуть, що доля кожної людини схожа на полотно. У когось воно лишається сірим, а хтось власноруч вишиває на ньому яскраві квіти, попри шторми та зливи. Антоніна Миколаївна Овсієнко належить до тих, хто не чекав милості від долі – вона створювала красу сама. Сьогодні цій тендітній жінці з вогником в очах виповнюється 80 років, повідомляє Антоніна Пінчук

​”Поки не втілю квітку – не засну”

​Її ранки десятиліттями починалися з важкої праці: ферма, склад, нескінченні сільські клопоти. Але вечори… Вечори належали тільки їй. Коли село поринали у сон, у маленькій хатині в Дунайці не гасла лампа.

​”Іноді як засяде у голові якась квітка, то поки не втілю її на папері чи тканині – не можу заснути. Всі сплять, а я працюю”, – згадує ювілярка.

​Ці вишиті троянди та лілеї на її рушниках – застиглі миті натхнення, викрадені у втоми. Скільки їх було за ці вісімдесят літ? Вона не рахувала. Як не рахувала і пісень, що проспівала у складі ансамблю “Журавка”. Для Антоніни Миколаївни вишивка і пісня завжди були “ліками від журби”, тихим прихистком, де серце відпочивало від щоденних турбот.

​Сила “самотньої журавки”

​Життя не було до неї надто ласкавим. Трьох дітей Антоніна Миколаївна піднімала на ноги сама. Виховувала їх так, як вишивала – дбайливо, стібок до стібка, закладаючи основи чесності та порядності. І хоча діти давно “випорхнули з-під маминого крила”, створивши власні родини, вони завжди повертаються до того затишку, який вона створила своїми руками.

​У її біографії – 14 років роботи на фермі та два десятиліття завідування складом.

Жорстка, відповідальна робота, яка, здавалося б, мала висушити душу. Але ні – будиночок майстрині й зараз вражає чистотою та “морем” вишитих квітів. Вони скрізь: на подушках, серветках, скатертинах. Це її маніфест життя, її спосіб сказати світу, що добро і краса сильніші за будь-які обставини.

​Глухівський прихисток і дунайське коріння

​З 2004 року Антоніна Миколаївна мешкає у Глухові, ближче до дітей. Проте серце її в рідному Дунайці. Вона часто навідується до села, де залишилося її коріння, де кожен куточок пам’ятає її голос і мелодії “Журавки”.

​Пережите горе – втрата онука – назавжди закарбувалося чорною ниткою в її пам’яті. Тоді здавалося, що світ перевернувся. Але вона вистояла. Бо знала: за нею – діти, четверо онуків і правнучка. Вона мала жити далі, щоб передати їм ту незламну внутрішню силу.

​Сьогодні, 23 березня, у день її великого ювілею, у двері Антоніни Миколаївни постукають найрідніші. Будуть подарунки, щирі обійми та обов’язково – пісня. Бо 80 років для такої жінки – це вишитий золотом шлях, пройдений з гідністю. 

​Ми приєднуємося до всіх привітань і бажаємо ювілярці, щоб її життєве полотно ще довго повнилося лише світлими кольорами, а весна в душі ніколи не відцвітала!