«Діти війни Сумщина»: як 17-річна глухівчанка Поліна Новикова творить свою історію під час війни

У прикордонному Глухові, де новини про обстріли дізнаєшся не з телевізора, а з власного подвір’я, історія давно перестала бути абстрактною наукою. Для одинадцятикласниці Поліни Новикової вона стала способом осмислення війни та пам’яті й набула особливого відгуку у свідомості дівчини.

За роки навчання Поліна зарекомендувала себе не просто як старанна учениця, а як людина з чіткою позицією та внутрішнім стрижнем. Вона глибоко занурюється в гуманітарні дисципліни, уміє аналізувати й аргументувати, а її призові місця на всеукраїнській олімпіаді з історії та перемоги в конкурсах Малої академії наук демонструють гідні результати системної праці.

Окреме місце в житті Поліни посідає українська історія й культура. Вона створює матеріали про рідний Глухів, розповідає про його багатовікову спадщину на всеукраїнських платформах і представляє місто на широку аудиторію. Водночас важливою частиною її повсякдення є волонтерство. Для неї це свідома позиція – діяти там, де можеш бути корисною.

Історія України захопила Поліну ще в середніх класах. Після розподілу курсу на всесвітню історію та історію України вона відчула, що саме національний контекст найбільше їй відгукується. Велику роль відіграла й учителька Наталія Олександрівна, котра зуміла показати предмет не як набір дат, а як живу розповідь про людей і рішення, які впливали на хід подій.

Підготовки до олімпіад з цього предмету для дівчини це – додаткові книги, науково-популярні відео, подкасти, конспекти, систематизація матеріалу. Поліна розповідає, що це те, чим вона дійсно насолоджується, хоч і доводиться викладатися на максимум.

Окремим етапом для дівчини стали наукові роботи в межах Малої академії наук. Поліна створила дослідження про видатних мешканців Сумщини: майстра-різьбяра по дереву Ігоря Білевича, а згодом – про історика та науковця Юрія Коваленка. Обидві роботи були відзначені на обласному етапі конкурсу-захисту МАН.

Поштовхом до першої теми стала звістка про загибель Ігоря Білевича на війні. Поліна не була знайома з ним особисто, але знала про його діяльність у місті.

«Я дізналася про його загибель і зрозуміла, що хочу, аби про нього дізналося якомога більше людей. Не лише як про різьбяра, а як про людину, яка відроджувала козацьке мистецтво, працювала для громади», – говорить Поліна.

Коли ж під час роботи над першим дослідженням вона почула про загибель Юрія Коваленка, рішення було миттєвим. Робота над другою темою вимагала ще глибшого занурення: інтерв’ю з родичами, колегами, студентами, робота з джерелами, систематизація біографічних фактів.

Для неї ці дослідження – не просто участь у конкурсі, а спосіб зберегти пам’ять про людей, чия праця формувала культурне та наукове обличчя Сумщини, зокрема і її рідного Глухова.

Після лютого 2022 року для дівчини змінилося саме сприйняття історії. Вона більше не існує окремо від новин. Поліна почала помічати, як події ХІХ чи ХХ століття перегукуються із сучасністю. Тепер історія – це не просто факти. Це постійне порівняння минулого із сьогоденням. Те, що колись були заборони мови, спроби знищення ідентичності, репресії проти культури, сьогодні повторюється на окупованих територіях. І це дуже гірке порівняння.

Це зробило навчання більш усвідомленим. Кожна тема стала не теоретичним розділом, а інструментом для розуміння того, що відбувається зараз.

У 2022 році Поліна завершила навчання в International Cultural Diplomacy School. Спочатку сприймала культурну дипломатію як інструмент «м’якої сили», діалог через мистецтво, традиції, освіту. Проте війна змінила акценти.

«Я зрозуміла, що культурна дипломатія – це ще й захист ідентичності та право говорити про себе власним голосом. Кожна розповідь про українську історію – це відповідальність, донесення правди і руйнування стереотипів, формування правдивого наративу про Україну», – переконана дівчина.

З грудня 2024 року Поліна є комунікаційницею та спікеркою всеукраїнського волонтерського проєкту «Осоння», де її називають «амбасадоркою Глухова». Вона створює матеріали про рідне місто, його історію та культурну спадщину. Найбільший відгук викликали дописи з маловідомими історичними фактами про Глухів. У планах Поліни більше розповідати про співочу школу, рід Терещенків, історію Гетьманату.

Волонтерський шлях Поліни розпочався у 2022 році з плетіння маскувальних сіток. Згодом разом із командою громадської організації «Осоння» вона почала організовувати збори для військових, зокрема для підрозділу, де служить її батько. Збори на тепловізійний приціл, рушниці для збиття дронів, обігрівачі, детектор дронів стали системною роботою, а не разовою допомогою.

«Для мене волонтерство – це і громадянський обов’язок, і внутрішня потреба. Я розумію, наскільки важкою є служба, і наскільки важливо допомагати. Особливо надихає, коли інші люди долучаються до зборів, відкривають допоміжні банки, просять поради», – розповідає Поліна.

Зараз дівчині 17 років – вік рішень і вибору майбутнього. Попереду складання іспитів, вступ, новий етап життя. Вона не приховує: підготовка виснажує, забирає майже весь час і сили, але навіть у цьому напруженому ритмі її думки не лише про власні результати чи професійні плани. Дівчина багато розмірковує про Сумщину, про Глухів, про те, яким буде життя тут після війни.

Досвід останніх років, прикордонна реальність, волонтерство, дослідження історії рідного краю сформував у дівчини чітке розуміння, що майбутнє громади залежить від тих, хто вже сьогодні готовий брати відповідальність і вона хоче бути серед цих людей.

«Через десять років я хочу бачити Сумщину відбудованою, безпечною та економічно сильною. Хочу, щоб молодь мріяла не виїжджати, а бачила можливості для розвитку тут».

У випадку Поліни історія – це не лише про минуле. Це про відповідальність за теперішнє і про вибір, який формує майбутнє. І поки дорослі пишуть нові сторінки історії на фронті, такі молоді люди, як вона, вже сьогодні вчаться її осмислювати, зберігати пам’ять і готуватися будувати країну після перемоги.