З Глухова на передову: історія медслужби Івана, який евакуйовує поранених під Бахмутом

Це доволі схоже на його цивільну роботу лікаря на «швидкій», повідомляє 16 Омпб.

Ті самі виїзди, допомога людям. Тільки за півтора роки там він не бачив поранень, а хворим допоміг і поїхав. Тут же кожним бійцем переймаєшся аж до його повернення до строю, каже Іван, начальник медичної служби 16 окремого мотопіхотного батальйону 58 бригади. Ми зустрілися з ним напередодні Дня медика, який святкують 27 липня.

Іван прийшов до війська контрактником іще у 2020 році. За часів АТО/ООС робота військових медиків була дещо легшою. Тоді навіть на ВОП, на лінію розмежування можна було заїхати звичайним авто, аби підвезти ліки хворому бійцю. Після початку повномасштабної війни – тільки броньована техніка і евакуація поранених.

– Вранці 24 лютого 2022-го наш батальйон прийняв перший бій повномасштабки під Глуховом на Сумщині. Ми евакуювали поранених, їх приймала цивільна лікарня – вона невелика районна, та там молодці, швидко зібрали лікарів, рятували бійців, – згадує Іван.

Поранених у тому бою біля мосту було багато, загиблий – один, механік-водій медчастини Михайло Несольоний, що виїхав на евакуацію. У першому ж бою на евакуацію поранених із начмедом поїхав його батько Анатолій Володимирович. Він був цивільним, але війну приймав близько до серця іще від 2014-го, багато волонтерив і казав синові перед вторгненням 24 лютого: «Як вони підуть, скажеш мені, що треба робити».

– У день вторгнення на ранок він мені подзвонив з парковки біля частини. Як я йому відмовлю? Це ж батько. Це було його рішення, інакше бути не могло би. Показав йому, як управляти МТ-ЛБ, і ми полетіли через місто на евакуацію, – розповідає Іван.

Його батько потім брав участь майже в усіх еваках медчастини, займався ремонтом техніки. Ось він на третьому фото разом із сином під Бахмутом. Цей шалений ритм не пройшов без сліда. Серце Анатолія Володимировича не витримало. Його пам’ятають у батальйоні ті, хто своїм життям завдячує відважній людині, яка не змогла лишатися осторонь боротьби за Україну.

Емоційно найтяжче, каже медик, – коли отримують поранення люди, з якими був близьким, дружив. За них хвилюєшся зазвичай найбільше. А з точки зору роботи по-своєму складно було на будь-якому напрямку, де він був із батальйоном.

– Складно було під Бахмутом – багато людей, небезпечно вивозити. Так само під Білогорівкою було важко евакуювати поранених. У Серебрянському лісі були складні умови: ліс, болота, МТ-ЛБ почали виходити з ладу. Тут, на Харківщині – FPV дрони головна загроза, – каже Іван.

Крім поранених, по допомогу звертаються і бійці з «небойовими» хворобами, звичайно. Декому може здатися, що «цивільні хвороби» не варті уваги у війську, та в 16 батальйоні начальник медслужби уважно ставиться до кожного звернення. Бо хвороба нікуди не дінеться, якщо робити вигляд, що її нема. А допомога хворому – це якнайшвидше повернення його до строю.