Вогонь війни обірвав серце ще одного нашого земляка…

10 липня, на передовій, біля села Степне, що в Запорізькій області, перестало битися серце ще одного нашого земляка  Миколи Ломикіна. Йому було 54 роки. І хоча життя його обірвалося у військовій формі, історія Миколи — це передусім історія доброї, щирої і працьовитої людини, яку пам’ятатимуть не лише як воїна, а як Людину з великої літери.

Народився Микола 22 травня 1971 року. Дитинство та юність минули у рідному Глухові — навчався у п’ятій школі, згодом здобув фах механіка в місцевому технікумі. Був сумлінним, спокійним, уважним — таким його пам’ятають однокласники й викладачі. Після навчання пройшов строкову службу у військово-морських силах. Досвід моряка загартував характер, але не зробив його жорстким — у серці Миколи завжди жила доброта.

Повернувшись із армії, працював у Глухівському лісгоспі, згодом виїжджав на заробітки. Та де б не був — не втрачав зв’язку з родиною, з містом, яке залишалося для нього справжнім домом. Рідні згадують його як щирого, відкритого, завжди готового підтримати словом і ділом. Людину, яка не пройде повз чужий біль.

У квітні 2025 року Миколу було мобілізовано до лав Збройних сил України. Попри поважний вік і важку війну, він не ховався за спинами — став поруч із молодшими побратимами, щоб боронити землю, на якій виріс.

Його шлях обірвався на бойовому завданні. Але світло пам’яті про нього не згасне. Бо герої не йдуть у небуття — вони живуть у наших серцях, у наших словах, у тиші, яка настає після прощання.

Глухів схиляє голови у скорботі…

Щирі співчуття родині та близьким. Нехай спочиває з миром.