Батько загиблого випускника Глухівського педуніверситету не хоче, аби перейменували вулицю в пам’ять про сина. Сказав: «А для чого еті понти?»

У Нехаївці Коропської територіальної гро­мади на Чернігівщині — конфлікт. Батько проти переймену­вання вулиці в селі на честь сина, 25­річного Станіслава Тригуба. Хлопець загинув 11 травня минулого року на Луганщині, пише “Час Чернігівській”.

— 14 років, як розлучені, — каже Валентина Іванівна, мати Станіслава. — Живемо через п’ять хат, а він мені і здрастє не каже. Думаю, він на мене озлоблений. Бо я подала на розлучення. Але діти не повинні відповідати за батьків.

— Коли дізналися, що батько проти?

— У громаді вже 18 загиблих. І всі батьки зверталися до сільради, аби перейменували вулицю. Бо це пам’ять. На цій вулиці син народився, виріс. Юність пройшла на цій вулиці. А що буде далі, може, і села не буде. Місяців три тому говорила із сестрою, знайомими. Мені якось незручно було, а вони пішли до сільради. Їм допомогли скласти заяву, і аркуші розклали в сільраді, магазині, на пошті. Аби жителі «голосували». Писали своє прізвище, адресу і чи підтримують перейменування.

На одному із аркушів він написав своє ім’я, прізвище, адресу і великими буквами написав: «Проти». Коли донька дізналася, подзвонила йому, запитала, навіщо він таке зробив. У відповідь почула: «А для чого еті понти?» Як це слово можна озвучувати в бік своєї дитини? Потім казав, що треба розхлібатися з війною, а тоді увіковічуватимемо пам’ять. Бо одних увіковічуємо, а інші ж там воюють.

— Ще хтось був проти?

— Ні. Можливо, у думках і проти, але відкрито не висловлюються. Противники перейменувань кажуть: «Їй аби вулицю перейменувати. А нам проблема з документами, з переоформленням». Інші: «Вулицю перейменує і з села виїде, для чого її перейменовувати?»

— За загиблого сина батько отримав половину виплат?

— Так. І пенсію отримує по втраті годувальника. Її призначають, якщо тобі залишається не більше 10 років до пенсії. Загибла дитина в нього була годувальником… Хоча батько він лише біологічний і за документами, а не той, хто виховував. Я не настроєна вирішувати питання грошей. Мені важлива пам’ять. І я за кожного б хлопця свій підпис поставила. Навіть, якщо б і не знала особисто.

— Куди витратив гроші?

— Від першого шлюбу в нього двоє дітей, у нас — троє. Як він сказав, гроші розділив на всіх дітей. Собі нічого не залишив. Доньці на картку скинув два мільйони гривень. Просив, аби молодшому сину купили хороший комп’ютер. Бо він хоче вчитися на програміста. Доньці не вказував, мовляв, купиш, що хочеш.

— Ви теж отримуєте пенсію по втраті годувальника?

— Ні. Мені ще 48 років. Якби було 50, могла б оформити. На отримані гроші за загиблого сина купила дітям по квартирі в Конотопі Сумської області. Там працює донька.

Підписи ще збирають. Під час обговорення можуть подзвонити до батька і матері, запитати згоди. Виходить, мій голос проти його. Спірне. У громаді кажуть, що в районі, у ТГ подібного не було. Родичі ніколи не були проти.

«Не хочу, щоб потім плювалися на мою дитину»

— На нашій вулиці ще троє пацанів воює, і всі під Бахмутом, — каже свою точку зору Віктор Михайлович, батько Станіслава. — Друга причина: таке перейменування не вважаю престижним. Бо на цій вулиці залишилося дві хати у три ряди. Такої пам’яті сину не хочу.

— Можливо, хочете іншу вулицю перейменувати?

— Я, як у тому мультику: «А Баба Яга проти». Та мій єдиний голос нічого не вирішує. Хоч я і батько, але ініціатива перейменування була і не від матері. Як керівництво села вирішить, так і буде. Не буду проти меморіальної дошки на школі. Але не зараз. А після перемоги. Як тільки хтось стикнеться з проблемою перейменування, а як за це щось треба буде платити…

— Зараз нічого не треба платити.

— Це поки. Не хочу, щоб потім плювалися на ту табличку і мою дитину. Коли я писав оце заперечення, списки лежали в магазині. І стояло тоді чоловік 10 або й більше. І ніхто не сказав: «Дурак». А репліка була: «Хоч в одного мізки працюють». Підписалося 11 чоловік, я був 12-ий. Після мого заперечення більше жоден не поставив свій підпис ні «за», ні «проти».

«Останнє слово — за органом місцевого самоврядування»

— Подібного випадку на Коропщині не пам’ятаю, — каже Григорій Марченко, адвокат з Коропа. — Останнє слово — за органом місцевого самоврядування. Як вирішить, так і буде. І як проголосують депутати на сесії.

— У Нехаївці вже дві вулиці перейменовані на честь наших загиблих героїв, — каже Сергій Саводченко, староста Нехаївки. — Спірне питання виникло тільки в цій ситуації. Процес призупинився.

— Чи завжди потрібна згода обох батьків?

— Так. Схожа ситуація була в Риботині Коропської ТГ, — пояснює Дарина Мальцева, завідувачка сектору Коропського бюро правової допомоги. — Два місяці тому. Питання стосувалося перейменування, але не на честь загиблого героя. Одна людина хотіла перейменування, бо вважала, що назва вулиці була російською. Інші жителі протестували. Збирали підписи, рахували кількість голосів «за» і «проти». Аби вирішити цю ситуацію, звернулися до Інституту національної пам’яті. Вони запропонували альтернативну назву. Не ДвОрцева, а ДвІрцева.

Щодо ситуації з Нехаївкою: хлопець не проживав з батьком, виховувала мати. Але за документами він офіційно батько. Як би не склалося життя.

Питання буде виноситися на обговорення профільної комісії. Вона створена в кожній громаді, де головою є заступники голови, старости. До неї входять представники громади, депутати і старости. На цій комісії розглядають питання і вирішують: погодити чи ні. За стандартною про- цедурою зберуть підписи жителів вулиці, скоріш за все, місцеві проти не будуть.

Якщо спільного рішення не знайдено, за законом, дається місяць на вирішення проблеми. Потім виносять на сесію, на голосування депутатів.

Довідково: Станіслав Тригуб народився і виріс у селі Нехаївка на Чернігівщині, у багатодітній сім`ї.

У 2018 році закінчив Глухівський національний педагогічний університет  ім. О. Довженка, здобув кваліфікацію вчителя фізики, математики, інформатики.

Із 2019 року Станіслав  Тригуб проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України на посаді навідника танкового взводу танкової роти танкового батальйону.

На жаль, 11 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в селищі Білогорівка, що на Луганщині, наш земляк загинув…

Поховали Станіслава 18 травня 2022 року в його рідному селі.

Указом Президента України №523/2022 від 21 липня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Станіслав Тригуб нагороджений  орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Вічна Пам’ять і слава Герою!