«Хочеться жити, але вибору нема – треба йти!»: Ворожа куля забрала життя мужнього воїна з Глухівщини

Матвієнко Олександр Петрович народився 29 жовтня 1970 року в селі Уздиця. Виріс у звичайній українській родині, де з дитинства привчався до праці, відповідальності та справедливості, інформує Глухівська міська рада.

Закінчив школу, після чого здобув професію токаря у Вищому професійному училищі №15. Олександр завжди був майстром на всі руки, не боявся фізичної роботи, любив будувати, створювати щось нове.

Після навчання пройшов службу в армії – служив моряком сухопутних військ.

Повернувшись додому працював будівельником, а згодом – дорожнім робітником у компанії «Автомагістраль – Південь».

Олександр був чесним, доброзичливим і справедливим. Він завжди підтримував друзів і рідних, допомагав тим, хто цього потребував. Любив рибалку, збирання грибів і спорт, знаходячи у природі відпочинок від щоденних турбот. Але понад усе він любив свою сім’ю – дружину, двох синів, матір і старшу сестру.

З початком повномасштабного вторгнення рф без вагань став на захист Батьківщини. Олександр знав: ворога треба зупинити, Україна потребує кожного її сина.

1 рік та 4 місяці він воював у лавах Збройних Сил України. Став стрільцем-санітаром, рятував побратимів, евакуював поранених, не раз потрапляв під обстріли, але не втрачав бойового духу. Він розумів, що його місія – не лише тримати зброю, а й допомагати тим, хто поруч.

Завжди залишався вірним присязі, виконував бойові завдання з гідністю та честю. Відданість своїй справі йому коштувала найдорожчого – життя.

Ще 1 рік і 4 місяці рідні не знали нічого про його долю – він вважався зниклим безвісти…

Аж поки не стало відомо про його останній бій під Авдіївкою, де він зустрів смерть, борючись із ворогом.