“За нами правда, за нами наша рідна земля”: Глухівчанин розповів про службу на передовій

Сотні тисяч людей, особливо чоловіки, пішли захищати рідну Україну з першого дня нападу російського ворога. Пам’ятаємо, як стояли черги до військкоматів. Багато патріотів пішли добровольцями на війну і з нашої рідної Глухівщини. Серед тих, хто першого дня пішов до Глухівського ТЦК та СП, був і герой нашої розповіді, 56-річний глухівчанин Михайло Загородній.

24 лютого 2022 року українці запам’ятають на все життя, бо трапилося те, чого нормальна людина не могла уявити навіть у страшному сні: війна. З 28 лютого 2022 року Михайло вже був мобілізований як доброволець. Спочатку був на службі роти охорони місцевого ТЦК та СП: чергування на блокпостах, патрулювання небезпечних ділянок, виїзди за «тривогою» – все це пройшов на рідній Глухівщині. А вже з квітня цього року – він у одному з навчально-підготовчих військових центрів на Житомирщині. Трохи більше місяця тренувань, бойового злагодження і Михайло разом з побратимами поповнює лави 31-ї окремої механізованої бригади, яка тоді формувалася. Відправка на Донеччину. Був травень, все зелено, квітуче.. Але не тут, на полі бою, де краса змішалася з вигорівшою, обвугленою землею, розбитими будинками…

Михайло у складі своєї бригади, на посаді командира відділення, у званні старшого сержанта брав участь у контрнаступальній операції влітку-восени на запорізькому напрямку. Пам’ятаємо таку радісну звістку наприкінці червня: «Українські військові звільнили ще одне село поблизу кордону Донецької і Запорізької областей. Ідеться про Рівнопіль Великоновосілківської громади у Волноваському районі Донеччини. Рівнопіль і його околиці розташовані між двома територіями в Запорізькій і Донецькій областях, звільненими ЗСУ в червні. Рухаємося далі». А наш Михайло з позивним «Зміл» тоді отримав нагороду – медаль «За службу і звитягу».

Що стоїть за словом контрнаступ, ми сьогодні всі добре розуміємо: надскладна, надтяжка воєнна операція, яка під силу тільки справжнім Титанам ЗСУ. Як згадує Михайло, всього доводилося пережити, вижити, вибити ворога з рідної землі, потерпаючи від масованих обстрілів рашистів. Йому і побратимам не раз допомогало його стареньке авто, яке на «службі» разом з власником з лютого 2024 року. «Коли прибули вже на Донеччину, безпосередньо у зону бойових дій, то довелося швидко маскувати наш автомобіль, – ділиться Михайло Іванович. – Самі валіками закатали там його зеленою фарбою».

Важко дуже сьогодні нашим воїнам боронити Україну. Війна дуже жорстка, страшна річ. Але найболючішим для нашого героя є не тяготи війни, польових умов під постійними обстрілами, а загибель людей, які стали вже дорогими серцю і душі, з якими ділився сокровенним і з якими пройшов найтяжчі випробування, – рідних побратимів. Без сліз про це не можна говорити…

– Як би нам не було тяжко, які б складними не були умови бойових дій і військових операцій взагалі, ми обов’язково переможемо, – говорить наш шановний захисник, воїн ЗСУ Михайло Загородній. – За нами правда, за нами наша рідна земля, найдорожчі і найрідніші люди. Ми і далі битимемося з ворогом, бо кожен з нас присягнув на вірність Українському Народові. А це – святе!

Молімося за воїнів, що на передовій. Хай їх оберігає Бог, усі Янголи. Скоріше повертайтеся додому з Перемогою, наші рідні! Ми вам всім, і тобі, Михайле, особисто, ДЯКУЄМО!!! Бо ЗСУ сьогодні і справді серце України!

Катерина Тищенко, Глухівщина