Секрети писанкарства на Глухівщині: екскурс в історичне минуле

На Поліссі для писання писанок кілька жінок чи дівчат збиралися гуртом вдома у однієї з них. Писанки розписували «под затопом» – біля печі, що топиться, в якій водночас розігрівали віск.

На фото – Віра Максимченко пише писанку

Здебільшого малювали геометричні орнаменти, часто – квіти, іноді – тваринні візерунки (півники, голуби). За звичаєм, розписування великодніх яєць відбувалося упродовж Великого посту. Тривале зберігання традиційної писанки забезпечувалося її запіканням («обпіканням») в печі: писанку клали в «льогкий дух» – у витоплену піч. Так віск обтікає, а вміст яйця запікається. Обпечена писанка не псується.

Останнім днем створення писанки був чистий четвер. Вірили, що виготовлена в цей день писанка буде добре зберігатися. Писати могли й у свята, адже виготовлення писанок не вважалося роботою.

Існував такий звичай, пов’язаний з писанками: на другий день після Великодня хлопці знімали з дівчат хустки і вимагали викуп. Викуповували хустки власноручно розписаними яйцями, за якими можна було судити про майстерність дівчини та її здібності.

Для розписування писанок в Улановому здавна використовуються барвники, виготовлені з природних матеріалів: кори яблуні – для отримання жовто-зеленого кольору («жовть»), кори вільхи й дуба – для коричневого, темно-коричневого й чорного, лушпиння цибулі – для червоного. Тому для традиційних писанок села Уланове типовою є досить обмежена кольорова гама. У радянські часи в якості барвників застосовували сухі фіолетові й малинові чорнила: для приготування барви порошок розводили горілкою. Окрім того, використовували аптечну зеленку, синьку (“синій камінь”), зеленку для вапна. Пізніше додалися й штучні харчові барвники різних кольорів.